Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Лізабель також спочатку подивилася на Кіру. Нарешті Кіра також змогла зрозуміти цей погляд. Я тобі теж не подобаюся, подумала вона. Як і іншим. Тобі було шкода мене, бо я була потворою, і я старалася, що ще більше нікому не подобалося. Ти думала, що я самотня, і ти мала рацію. І ти думала, що я, ймовірно, помру молодою, і в цьому ти теж мала рацію.

І я знущалася над тобою, і завдавала тобі болю, і я казала тобі бути кращою, і я не давала тобі милосердя. Так само, як і усім іншим. Я не була вашим лідером, лідером була Клео. І я ніколи не була чиїмось другом. Я була станцією Гея. Це все, що я знала. Все, чого я хотіла.

Кіра спостерігала, як вони розгортають листи з тихим шелестом. Вона ніколи раніше не боялася за Горобців. Колись вона пишалася своєю безстрашністю. Вона різко промахнулася. Безстрашність була такою простою. Це було так легко.

Напруга, яку вона відчувала, була не для неї. Вона знала своє завдання. Вона вже пережила цю зраду, і тепер це не мало значення. За іншими вона вболівала — за холодною головою та прихованою силою Жанни, за лютим духом і ідеальною цілеспрямованістю Клео, за захищеністю Арті, кмітливістю Віки та гострим здоровим глуздом Дзен, а також за Лізабель, Лізабель, яка була доброю та красивою, але не заслуговувала на Розплідник. Ніхто з них ніколи не заслуговував цього життя. Дім, якому вони навчилися повністю довіряти та беззаперечно служити, був гнилим із самого початку.

І вони були групою Кіри, Горобцями Кіри, яких вона тренувала, виховувала і яким кидала виклик на кожному рівні навчання, які були поруч із нею в усьому, що робила з ними Гея, яких Гея створила так само, як вона створила її. Вони можуть її ненавидіти. Вони мали повне право ненавидіти її. Але вони були її сестрами так само чи навіть більше, ніж Урса.

Коли всі відкрили свої завдання, запанувала тиша. «Ну?» — різко сказала Клео. Кіра зрозумів, що вони чекають на неї.

Вона відкрила листа, але не подивилася. — Дитяча, — сказала вона. Навіть думати про це більше не було боляче. Тепер вона так звикла до цього, до зради, яка змінила форму її світу.

Обличчя Клео скривилося. «Я тобі не вірю», — сказала вона. «Дай мені це».

“Ей…”

Клео вихопила листівку. Вона прочитала її, а потім неприємно засміялася. «Дитяча?» сказала вона. «Ти глузуєш з нас, Валькірі?» Вона кинула лист назад в обличчя Кіри.

Кіра спіймала його і прочитала цього разу.

КОМАНДА. ADC CMDR JOLE. І завивки підпису Джоле нижче.

Це не мало сенсу. Кіра витріщилася на це. Призначення до командного складу. Ад’ютант самого Джоле. Це було саме те призначення, про яке мріяло її колишнє «я» - і за яке вона, очевидно, вбила би когось. Джоле сам збирався очолити вторгнення на Хризотеміду. Вона була б на містку Віктрікса. Вона була б у серці всього.

“Прямо як старша сестра!” - сказала Клео. “Агов, дівчата, пам’ятаєте Урсу? Яка командувала прямо з молодшої їдальні, і йшла вгору по кар’єрних сходах, аж поки не стала зрадницею. Думаєш, Джолі думає, що вдруге йому з тобою пощастить, Валькірі?”

Ад’ютант Джоле. Листівка випала з Кіриної руки, і вона не потрудилася її підхопити. Другий раз пощастить, так. Вона раптом чітко і з холодною огидою усвідомила, чого Джоле хоче від неї. Його вираз турбував її думки кілька днів. Пам’ятаєш, коли він простяг руку, щоб допомогти тобі піднятися в агоге, — сказав спокійний голос у її розумі, який був далеко не таким м’яким і самовдоволеним, як у Вал. Згадай, коли він торкався вас. Згадай, що він призначив вас у дитячу кімнату минулого разу, коли він не збирався залишати Гею через два тижні, і згадай, як він казав, що пишається тобою.

«Він зґвалтував Урсу», — сказала вона.

Клео замовкла. Маленька кімнатка раптово наповнилася тишею, важкою, як гравітація планети.

Кіра подивилася на них і побачила, що всі вони дивляться на неї, справді дивляться, з незнайомою прямотою. «Ти думаєш, що старі чутки зараз важливі…» почала Клео.

«Ой, замовкни, Клео», — сказала Дзен. «Не все залежить від вашого маленького суперництва». Вона повернулася до Кіри. «Справді?»

«Ходили чутки» - сказала Кіра. Вона глянула на Лізабель, яка уникала її погляду. Ох. Отже, щось було. Лізабель знала справжню цінність станційних пліток, саме для виживання. Вона знала правду про Урсу. Але не сказала це Кірі.

Ну, це мало сенс.

Не тільки від’їзд з Ґеї зробив правду про це місце очевидною, промовив той самий холодний голос у її думках. Це була не Вал. Можливо, це була сама Кіра. Ти могла б дізнатися раніше, якби була уважною. Клео знала. Дзен знала. Лізабель знала, і Аві, і Магі. Ти могла би знати. Але вирішила не знати. Вони вирішили не казати їй.

Ніхто нічого не говорив.

«Вона стала зрадницею, щоб втекти від нього», — сказала Кіра. «І щоб забрати від нього свого сина. Він наказав бойовим крилам не збивати її дротик, тому що на борту була його дитина».

Досі ніхто нічого не говорив. Кіра сказала: «Вони залишають дитячу кімнату, чи не так?»

— Вони починають війну, — відповів тремтячий голос Віки. Арті знову обняла її рукою, не просто тримаючи, а стискаючи, і Арті люто подивилася на Кіру. «Вони не візьмуть з собою…»

Вона захиталася.

— … племінне поголів’я, — тихо закінчила Лізабель.

«Що тобі призначили?» — запитала Кіра. «Всім вам».

Вони обійшли коло. Жанна таки отримала Ферокс. Віка буде системником, а не Сонтрекер — це мало сенс, вона була найрозумнішою, і для переобладнання Віктрікса знадобилися б усі руки. Арті пішла до Скіфіки.

Лізабель, Дзен і Клео були призначені до дитячої кімнати.

Кіра міцно стиснула губи. Холодний голос, який був її власним, сказав: Ти дуже зла. Вона ніколи раніше не відчувала такого гніву. Краї її зору стали блискуче гострими.

“До біса це”, - сказала вона. «До біса все це».

«О, великі слова», — сказала Клео здавленим голосом. Тепер, коли вона більше не вдавала, що сердиться, вона плакала бридкими сльозами. «Що ти збираєшся робити, Валькірі? протестувати? Проти Джоле? Проти командування? Кому ти хочеш пожалітися? Нікого це не хвилює! Кожній людині наплювати на те, що з нами відбувається, незалежно від того, що ми робимо, незалежно від того, як ми стараємося чи наскільки ми хороші — ви це розумієте? Ви нарешті це зрозуміли?»

— Я розумію, Клео, — сказала Кіра. «Я не збираюся протестувати».

Вона подивилася на них: на свою групу, на своїх сестер, на своїх Горобців.

«Мені потрібна