Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Усередині все стискається, і я розумію, що навіть спостерігати за цим збоку завдає болю. Дивлюся, як Діана підходить до Юлі з якоюсь квіткою, і вони разом сміються. Для них я немов привид — неіснуючий, зайвий, чужий. У їхній ідеальній картинці сім'ї немає місця для мене, і це справедливо.

Майже.

Я глибоко зітхаю і, нарешті, виходжу з машини. Беру із заднього сидіння великого плюшевого ведмедя. Так, до огиди банально. Але я не сильний у подарунках для маленьких дівчаток. Принаймні, це краще, ніж прийти з порожніми руками.

Повільно прямую до них. Юля різко піднімає голову. Її очі на мить розширюються від несподіванки, а посмішка миттєво зникає з її обличчя. Уся її розслабленість і радість миттєво розчиняються, немов їх і не було.

Вона явно не рада мене бачити, і це вона ще не знає, що в понеділок її звільнять. За моєю вказівкою.

— Захаре, — холодно вимовляє вона, дивлячись на мене. — Хіба ти не повинен був попередити про свій приїзд заздалегідь?

— Хіба я повинен попереджати про бажання побачити доньку? — переведу погляд на Діану, яка все ще безтурботно грається в пісочниці й не помічає мене.