Читати книгу - "Червоногрудка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це довга історія.
— У тебе всі такі.
— А чому ти повернувся?
Через Браннхьоуґа. З яким я, як не дивно, сидів і розмовляв у цій ось кімнаті.
— Так, життя складається з абсурдних збігів, — сказала Ракель.
— Таких абсурдних, що ні в кого не виходить вигадати щось більш-менш правдоподібне.
— Ти не знаєш всього, Харрі.
— Що ти маєш на увазі?
Вона лише зітхнула і стала розмішувати цукор у своїй чашці.
— Та що таке! — обурився Харрі. — Сьогодні уся сімейка змовилася загадувати мені шаради?
Ракель слабо засміялася, потім шмигнула носом. Весняна застуда, вирішив Харрі.
— Я… загалом…
Вона спробувала почати речення ще двічі, але безуспішно. Чайна ложка все мішала і мішала цукор у чашці. За плечем Ракелі Харрі побачив гну, яку повільно і безжалісно тягнув у річку крокодил.
— Усе було так жахливо, — сказала Ракель. — І я так за тобою скучала.
Вона повернулася обличчям до Харрі, і він уперше побачив, як вона плаче. Сльози текли по щоках і капали з підборіддя. Вона навіть не намагалася їх зупинити.
— Ну… — почав Харрі, більше він нічого не встиг сказати — Ракель кинулася до нього. Вони вчепилися один в одного, як потопельник — у рятівний круг. Харрі тремтів. Хоча б отак, думав він. Хоча б тільки це. Просто тримати її в обіймах — ось так.
— Мамо! — гукнув Олег з другого поверху. — Де «геймбій»?
— У комоді, — тремтячим голосом відгукнулась Ракель. — Поглянь у шухлядах. Почни з верхньої. Поцілуй мене, — прошепотіла вона Харрі.
— А якщо Олег…
— «Геймбій» не в комоді.
Коли Олег повернувся з «геймбоєм», який усе-таки знайшов — у коробці з іграшками, то спочатку нічого не зрозумів. Харрі з прикрим виглядом гмикнув, побачивши новий результат у таблиці, і хлопчик весело розсміявся. Але коли Харрі вже майже зрівняв рахунок, Олег запитав:
— Що це у вас обличчя такі дивні?
Харрі поглянув на Ракель, та з усієї сили намагалася зберегти серйозність.
— А те, що нам добре разом. — Харрі загнав довгу фігуру правобіч і зняв три лінії. — Твоєму рекорду гаплик, невдахо.
Олег засміявся і ляснув Харрі по плечу:
— У тебе немає шансів. Сам ти невдаха.
ЕПІЗОД 83
Квартира Харрі, 12 травня 2000 року
Ні, коли Харрі незадовго до півночі повернувся додому і побачив червоний вогник автовідповідача, він зовсім не почувався невдахою. Сьогодні, після того як Олег заснув і Харрі відніс його в ліжко, вони з Ракеллю ще посиділи за чаєм, і вона сказала, що коли-небудь розповість Харрі довгу історію. Іншим разом — сьогодні вона дуже втомилася. Харрі сказав, що їй потрібна відпустка, і вона погодилася.
— Ми можемо поїхати кудись утрьох, — сказав їй Харрі. — Коли із справою буде покінчено.
Ракель погладила його по голові.
— Тобі не дозволяли бути таким нахабним, Холе.
— А хто тут нахабний?
— Ну гаразд, я все одно зараз не можу про це говорити, Холе.
Потім вони цілувалися в коридорі. Харрі досі відчував смак її вуст.
Не вмикаючи світла, він навшпиньки пробрався до своєї кімнати і натиснув на кнопку відтворення на автовідповідачі. Темряву наповнив голос Сіндре Фьоуке:
«Це Фьоуке. Я тут подумав, що на питання про те, чи живий Даніель Гюдесон, може відповісти лише одна людина. Той, хто був разом з Даніелем на варті тієї новорічної ночі, коли Гюдесона, як ми гадаємо, підстрелили. Холе, вам потрібно знайти Гюдбранна Юхансена. Гюдбранна Юхансена».
Слухавку поклали, Харрі почув гудок, потім клацання і нове повідомлення.
«Це Халворсен. Зараз пів на дванадцяту. Мені щойно телефонували наші патрульні. Вони прочекали в квартири Мускена аж до ночі, але додому він так і не прийшов. Тоді вони подзвонили йому в Драммен — просто перевірити, візьме він слухавку чи ні. Але їм ніхто не відповів. Один з наших хлопців проїхав до Б’єрке, але там усе було зачинено, і світло ніде не горіло. Я сказав, щоб вони набралися терпіння, і по рації оголосив машину Мускена в розшук. Це… ну, просто щоб ти знав, як іде справа. До завтра».
Знову гудок. Знову клацання. Знову нове повідомлення.
«Це знову Халворсен. Старію: про головне ж бо я забув! Здається, ми нарешті щось знайшли. В архіві СС у Кельні немає даних ні на Гюдесона, ні на Юхансена. Мені сказали подзвонити до Центрального архіву вермахту в Берліні. Там якийсь зануда ввічливо втовкмачував мені, що в регулярній німецькій армії норвежців майже не було. Але коли я пояснив йому, в чому річ, він усе-таки погодився піти й подивитися. За якийсь час він передзвонив і сказав, що на Даніеля Гюдесона нічого немає. Та зате є копії документів на ім’я норвезького легіонера Гюдбранна Юхансена. З них виходить, що в сорок четвертому Юхансена з СС перевели до вермахту. І на копіях написано, що оригінали влітку сорок четвертого відіслали в Осло, і це, за словами берлінського архіваріуса, означає, що Юхансена перевели саме туди. Ще залишилося листування з лікарем, що виписав Юхансена зі шпиталю. У Відні».
Харрі знайшов у темряві єдине в кімнаті крісло і сів.
«Лікаря звали Крістофер Брокхард. Він працював у шпиталі Рудольфа II. Я дізнався у віденській поліції: цей шпиталь діє до цього часу. Мені навіть дали штук двадцять імен і телефонів тих людей, які працювали там у війну».
Хто-хто, а німці вміють вести архіви, подумав Харрі.
«Я став їх обдзвонювати. Чорт, як же препаскудно я пам’ятаю німецьку!»
У динаміку затріщав сміх.
«Я подзвонив уже вісьмом, перш ніж знайшов медсестру, яка пам’ятає Гюдбранна Юхансена. Це жінка сімдесяти п’яти років. Вона сказала, що пам’ятає його добре. Завтра я дам тобі її адресу і телефон. А звуть її Майєр. Хелена Майєр».
Тріскотлива тиша, гудок і клацання — повідомлення кінчилось.
Уві сні Харрі бачив Ракель, як вона кладе йому голову на плече, як вона міцно його обіймає, як падають одна за одною тетрісні фігурки. Але опівночі його розбудив голос Сіндре Фьоуке. Харрі здалося, що він побачив у темряві чийсь силует і почув:
«Потрібно знайти Гюдбранна Юхансена».
ЕПІЗОД 84
Фортеця Акерсхус, 13 травня 2000 року
Була пів на третю ночі, старий зупинив машину біля товарного складу на набережній Акерсхус. Колись ця вулиця була однією з транспортних артерій Осло, але після відкриття тунелю «Ф’єлліньєн» рух тут став однобічним. Тепер удень по ній їздили тільки ті, хто працював у порту, а ввечері тут можна було зустріти лише повій та їхніх клієнтів, які шукали затишний куточок. Від затоки вулицю відділяли лише складські
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоногрудка», після закриття браузера.