Читати книгу - "Сяйво"

— Боже мій, Джеку! То ти вважаєш, що опинитися напівзадушеним це… доречне покарання за такого роду неслухняність?

— Ні… ні. Звісно ж, ні. Але…

— Жодних але, — обірвала вона, гнівно трусячи головою. — Правда та, що ми зараз вибудовуємо здогади. Ми не маємо жодного уявлення, коли він може завернути за ріг і потрапити в якусь оту… повітряну яму, в одночастинний фільм жахів чи що воно там іще[188]. Ми мусимо вивезти його звідси геть. — Вона стиха реготнула в темряві. — Наступним стане те, що ми самі почнемо щось таке бачити.

— Не кажи дурниць, — мовив він і в темряві кімнати побачив живоплотових левів, що скупчилися біля стежки, вже не фланкуючи її, а підстерігаючи на ній, тих голодних листопадових левів. Холодний піт виступив йому на лобі.

— То ти дійсно нічого там не бачив? — продовжувала розпитувати вона. — Я маю на увазі, коли піднявся туди, у той номер. Ти справді нічого там не побачив?

Леви пропали. Тепер він бачив пастельно-рожеву завісу з темною фігурою, що розлягалася поза нею. Ті зачинені двері. Те приглушене, поспішливе «гуп», а після нього звуки, що могли бути квапливими кроками. Жахливий, збоїстий стукіт його власного серця, поки він намагався впоратися з майстер-ключем.

— Нічого, — відповів він, і це було правдою. Він тоді був, як натягнута струна, не впевнений у тому, що відбувається. У нього не було жодної можливості ретельно поміркувати, щоби знайти адекватне пояснення появі тих синців на шиї в його сина. Він збіса сам тоді перебував у доволі навіюваному стані. Подеколи галюцинації можуть бути заразливими.

— А ти не передумав? Щодо снігохода, я маю на увазі.

Пальці його стиснулися в несподівано тверді кулаки,

(«Припини діставати мене!»)

притиснуті до стегон.

— Я сказав уже, що все зроблю, хіба не так? Отже, зроблю. А зараз — спати. Цей день був і довгим, і важким.

— Ще б пак, — погодилася вона. Почулося шарудіння ковдри, коли вона перевернулася до нього і поцілувала його в плече.

— Я кохаю тебе, Джеку.

— Я тебе теж кохаю, — промовив він, але то було лише пусте ворушіння губ. Пальці його так само залишалися стиснутими в кулаки. Вони вчувалися, наче камені, якими нібито закінчувалися його руки. На чолі в нього відчутно пульсувала жилка. Вона ні словом не прохопилася про те, що мусить статися з ними після того, як вони спустяться вниз, коли ця вечірка закінчиться. Жодним словом. Тільки Денні се, та Денні те, та, ой Джеку, мені так страшно. О так, вона жах як боїться сонмищ почвар у шафах і стрибких тіней, страшенно боїться. Але, крім них, є вдосталь реальних страхів. Коли вони спустяться вниз, у Сайдвіндер, вони прибудуть туди з шістдесятьма доларами і з одягом лише тим, що матимуть на собі. Навіть без машини. Навіть якби в Сайдвіндері був ломбард, якого там нема, їм нічого закласти, окрім дев’яностодоларової діамантової обручки Венді і транзисторного радіоприймача «Соні». Ломбардник міг би дати їм двадцять баксів. Людяний ломбардник. Там не буде ніякої роботи, навіть сезонної чи на неповний день, хіба що розчищати від снігу під’їзні алеї по три долари з двору. Ця картина: Джон Торренс, віком тридцять років, який одного разу був надрукований в «Ескваєрі» і плекав надії — зовсім небезпідставні надії, як він вірив, — стати протягом наступних десяти років одним із провідних американських письменників, з лопатою з сайдвіндерського «Вестерн Авто»[189] на плечі, дзвонить у двері… ця картина раптом постала перед ним набагато виразніше за левів живоплоту, і він ще міцніше стиснув кулаки, відчуваючи, як вгрузають нігті йому в долоні, вичавлюючи кров з містичних місячних серпиків. Джон Торренс, який стоїть у черзі, щоби поміняти свої шістдесят доларів на харчові талони; знову стоїть у черзі в Сайдвіндерській методистській церкві, щоб отримати пожертвувані речі та брудні погляди місцевих. Джон Торренс пояснює Елові, що вони просто мусили поїхати звідти на снігомобілі, мусили заглушити котел, мусили покинути «Оверлук» з усім його начинням, відкритим вандалам або крадіям, тому що, розумієш, Еле, attendez-vous[190], Еле, там, у ньому, є привиди і вони в’їлися до мого хлопчика. Прощавай, Еле. Думки про Розділ Четвертий, для Джона Торренса настає весна[191]. А потім що? Що потім? Вони, можливо, спромоглися б дістатися «фольксвагеном» до Західного узбережжя, припустив він. З новим бензонасосом це було б можливо. Якихось п’ятдесят миль на захід звідси, а далі вже все з гори, він міг би збіса мало не на самій нейтралці доплисти до Юти. А далі — сонячна Каліфорнія, край помаранчів і можливостей. Він, з його першорядною репутацією алкоголіка, людини, яка б’є учнів і полює на привидів, поза всякими сумнівами, зможе втілити там власні плани. Будь які, на свій смак. Майстер-підмітайло — прибирати в автобусах «Ґрейгаунд»[192]. Автомобільний бізнес — мити машини в гумовому костюмі. Кулінарне мистецтво, як варіант — мити посуд у якійсь харчевні. Або, якщо пощастить, більш відповідальний пост, як от заливати бензин на заправці. У такій роботі присутня навіть стимуляція інтелекту — відрахувати решту, виписати касовий чек. «Я можу дати вам двадцять п’ять годин на тиждень за мінімальну ставку». Отакими-от були важкі мотиви[193] того року, коли «Чудо-хліб» йшов по шістдесят центів за буханець[194].

Уже кров почала скрапувати з його долонь. Немов стигмати, о так. Він стиснув кулаки ще дужче, роз’ятрюючи себе болем. Дружина поряд з ним уже спала, а чом би й ні? Проблем більше не було. Він погодився відвезти її з Денні подалі від великого поганого страховиська, і проблеми зникли. «Тож, розумієш, Еле, я подумав, що найкращим, що можна було б зробити, це…

(її вбити»).

Ця думка виринула нізвідки, гола й неприкрашена. Прагнення зіштовхнути її з ліжка, голу, ошелешену, щойно лише почала прокидатися; стрибнути на неї, вхопитися за її шию, як за зелену гілку молодої осики, і душити, великі пальці на дихальному горлі, а решта стискають шию під потилицею, підсмикувати вгору її голову і гатити нею об дерев’яну підлогу, знову і знову, мостити, садити, гамселити, трощити. Ось тобі джітер і джайв, бейбі[195]. Трясись, трусися й калатайся. Він змусить її скуштувати ліків. До краплі. До останньої гіркої краплі.

Джек туманно усвідомлював притлумлений