Читати книгу - "Закляття відьмака"

в перший же день совокупився із Сусанною, мов пес із сукою. І так вона його вподобала, та відьма, що всі його забаганки виконувала, тільки він оком мигне! Однак дурень той, хто думає, що ніби викрутиться, якщо відьма в нього закохалася! Рано чи пізно те відьомське кохання виявляється чимось страшним або гидотою незугарною… Той небіж був великий лайно і ледащо — ні чорта не хотів робити. Навіть у такій шляхетній справі, як навчання та щоденні оружні вправи! Ну, хіба це шляхтич?!

Білий Лицар страшенно лютував, бо небіж був єдиним його спадкоємцем. І сказав: коли той не візьметься добре до зброї, то він йому не відпише ні грошей, ні маєтностей. Це подіяло, і молодик заходився сікти лозу шаблею, штрикати мечем опудало. Та робив все ліньки, без запалу! І тоді дядько, тобто Лицар, споглядаючи його дійства, вирішив поставити проти нього одного із своїх слуг. То був парубчак, слуга на кухні. Хлопець безрідний, хоча з вільних, не кріпак. Його на ярмарку куховарка примітила і взяла собі в помічники. Це саме тоді трапилось, як Лицар витурив панночку з її мамкою на пасіку. Коли мамка була в садибі, вона разом з куховаркою стояла при печі. А тепер одна куховарка не вправлялась. Сусанна ж тільки кермувала та стежила, скільки монет на базарі витратили та чого й скільки взяли в коморі та в зимнику…

Отож на цього хлопця-кухарчука надяг Лицар доспіх, дав йому меч.і поставив проти небожа. І виявилось, що кухарчук хвацький і витривалий хлопець. Лицар сказав йому, щоб він захищався від небожа, а сам не нападав. Як небіж не старався, а не міг зачепити навіть по панциру клином. Кухарчук відбивав удари або ухилявся. Ну, і небіж його зненавидів.

Але не це головне. Головне ось що. Сусанна дістала зілля в однієї знахурки-чародійки і підпоїла Лицаря. Видно, вона, Сусанна, на своє відьомство не надіялась. Бо була хоч і відьма, а зайда галицька. Може, вона сумнівалась, що її галицьке вміння тут допоможе. Тому ще в тієї знахурки-чародійки купила й закляття, всі його потаємні слова. Підпоїла і закляла Лицаря. І він їй виказав, де сховав крижацький скарб. Але вона знала, що, поки він живий, їй не забрати того скарбу. І почала думати-гадати, ворожити й заклинати, як Лицаря погубити. І наворожила, що їй не можна труїти Лицаря. Бо тоді її злочин об’явиться і вона загине. Ще випало їй на кістках, як вона їх кинула, що хтось повинен втопити її господина. Сильна вона була у ворожбі! Бо любив Лицар смажену печінку з минів. І сам печерував їх на Корчуватому. І от, як стало більш-менш тепло, загадав Лицар своєму небожеві збиратись на риболовлю…

А перед тим на хуторі Сергія Стрільця сталося ось що. Алхимник уже зібрав корону, виготовив рукоять і наруччя шаблі. І подався по Україні гуртувати хлопців і виготовляти зброю. Бо в ковальстві він був чоловік вправний, хоч ніколи цього нікому намагався не виявляти… І тут — треба таке? — на Гробки ввечері біля Сергієвого хутора з’явилися привиди. Панночка і її мамка. Почали привиди шкрябатись у хвіртку садиби й проситись у гості до Сергія Стрільця. Він перелякався, не встояв перед їхнім скигленням і впустив їх… І вони цілу ніч мучили його блудом!

Перед світанком, як півень закричав, вони вийшли із садиби і за мить щезли аж десь у пагорбах. І так кілька днів підряд. Аж поки наймит не почув якісь тихі голоси та побачив світло з глиняних ліхтарів. Він не побоявся підкрастися потихеньку до тину, бо Алхимника вже давненько не було на хуторі. Почав наймит підглядати, що ж там, в оселі, відбувається? Ну, може, якби це була інша садиба, навіть багатша, то, може, наймит і не побачив би нічого. Але в Сергія Стрільця в будинку скельця у дубових рамах були — як сльоза! Паче вода джерельна — все видно! І він побачив, що Сергій Стрілець блудодійствує з панночкою на ліжку. А мамка без всякого сорому в одній лише сорочці ходить по світлиці…

Наймитові аж дух перехопило від такого діла! Бач, який святенник його господин, он що виробляє з простоволосою дівкою! І та звідня підстаркувата, хоч на молоду виглядає, розбирається геть наголо!.. Та, коли вона поклала сорочку на лаву й повернулася спиною до наймита, той від жаху ледь свідомість не втратив! Бо хоч він із нечистою силою злигався і сатані служив, однак не бачив досі ще замість спини голого хребта кістяного та кривавих нутрощів. Від несподіванки він упав з паркану. Ледь не вбився! Якось там приповз-пришкандибав до хати, але ні про що жінці не розпатякав. Лежав до обіду — казав, що поперек прихопило. Тут його покликав Сергій Стрілець і наказав коня вигуляти по долині й попорати гарливо, бо він сам нездужає. Ну, кінь знову почав підпадати. Тоді цей слуга сатани, наймит, вигадав хитрість. Як ставив коня до стайні, то й каже:

— Мій господине! Певно, Вороного нечиста сила мучить. Певно, до стайні проникає. А я знаю спосіб, мені один чернець із Печер передав. Слухай, що скажу, мій господине, — треба на смугах паперу написати слова із Псалтиря і наклеїти їх навхрест на вікна, на двері, на щілини й дірки. І тоді ніяка сила не проникне всередину!

Сергій Стрілець був геть змучений, ніби його з диби зняли, подивився так сумно-сумно на свого наймита й питав:

— А людину теж можна захистити такими паперами?

— Тільки оселю можна захистити. А самій людині потрібен якийсь дуже могутній оберіг. Ще щось потрібно мати на тілі, крім натільного хреста…

Сергій Стрілець аж засвітився, очі в нього заблищали, і він наказав осідлати Вороного.

І поспішив щодуху в монастир по свого золотого змійовика.

Повернувся він на змиленім коні, ледь його не загнав,