Читати книгу - "Сміливий чунг"

Так чунги збудували свою першу хижу, і це була перша хижа на землі.

Давно зайнялася зоря світанку, і небесна синява мерехтить, чиста і ясна, як атлас. Біле світило зійшло над неозорим споконвічним лісом, зійшло воно й над першим сельбищем чунгів. Їх первісні хижі, зроблені з зелених віт, грубо зв’язаних пагонами, стоять на широкому березі річки. Перед хижами горить невелике багаття; біля нього сидить пома й час від часу підкладає в нього гілки, щоб воно не згасло. На плечах і стегнах у неї клапті шкури, прив’язані зеленими пагінцями, щоб не спадали.

У вогні стоять дві посудини й ще одна; у них варяться хі-кі та м’ясо мо-ка. Ті посудини зовсім не схожі на перші незграбні й грубі глиняні вироби, про які чунги вже давно забули. Вони глибокі, гладкі зовні і всередині, а по боках у них — смуги, які чунги роблять пальцями. Майстерно зроблені ті посудини, нічого не скажеш! Трудова діяльність чунгів, яка розпочалась тоді, коли Великий чунг і Стара пома вперше почали копати землю гострим каменем, надала їхнім пальцям такої вправності, що тепер це вже були справжні руки.

Та справа не тільки в руках, а й у розумові. Праця зробила їх такими кмітливими, такими тямущими!.. Вони вже зовсім легко роблять собі крем’яні ножі, кам’яні копачі, будують хижі, щоб було де сховатися від негоди, ходять на полювання… Так, чунги живуть тепер не як зграя, а як трудовий колектив — вони вже не просто чунги, а чунги, Що працюють.

У сельбищі сьогодні залишились тільки поми, діти та дуже старі чунги. Всі дорослі чунги пішли в ліс на полювання. Біля однієї. хижі сидить пома з маленьким чунгом на руках. Вона пригортає дитя до грудей, торкається своїми губами його волоссячка і ласкаво, ніжно промовляє:

— Маа-ам, маа-ам, маа-ам!..

Маленький чунг перестає ссати, підводить голівку й дивиться на неї круглими очицями: що каже йому ця істота, яка його так Голубить і годує таким солодким молоком? Він дивиться, як пома ворушить губами, і починає прицмокувати, як вона:

— Ма-мма! Ма-мма!

Інших пом поблизу не видно. Усі вони зараз ловлять у річці хі-кі. Ловлять, простромляючи їх рівними, дуже гострими палицями, і складають в посудини, а біля них, по широкому піщаному березі, з галасом бігають маленькі безволосі чунги.

— Ак-кха-ха! Ак-кха-ха! Ак-кха-ха!..

— Куа-кха! Куа-кха! — часом покрикують їм поми, бродячи в мілкій воді.

«Обережніше, не впадіть і не вдартеся! — попереджають вони маленьких пустунів. — Обережно, не впадіть у глибоку воду!»

Ліниво течуть зелені води великої річки, і легенькі кучеряві хвильки пробігають біля берега та тут і затихають, поглинуті дрібненьким пісочком. Протилежний берег далеко. Він значно вищий і весь потонув у буйній зелені. Обплетений корінням, він, мабуть, ховає багато глибоких вирів. Тепер і на тому березі сонячно: вода, що повільно тече попід ним, має зеленавий колір, і велетенські дерева відображаються в її глибині. Справді, ні одна тварина нездатна переплисти ці широкі й глибокі води, лише крі-рі могли б перелетіти на той берег.

Деякі поми зголодніли й повертаються до вогню. Очі хі-кі, що варяться в посудинах, давно вже побіліли, та й м’ясо стало м’яким, і поми витягають посудини з вогню. Вони висипають усе на землю і чекають, поки хі-кі та м’ясо прохолонуть. Потім знову пробують їх пальцями, але страва ще дуже гаряча, і поми тільки обпікаються.

— Ой, ой, ой! — кричать вони, підскакуючи та дмухаючи на пальці.

До вогнища пришкандибав дуже старий чунг. Він увесь посивів, навіть очі у нього побіліли, як у хі-кі. Голова його весь час труситься, а з беззубого рота тече слина.

І ніхто не впізнав би в цьому немічному старому Г’олобедрого, колись дужого, відважного й стрункого чунга — вожака великої групи. Він і сам уже не знає, хто він, нічого не пам’ятає і тільки скімлить, коли захоче їсти. Він забув навіть, що Молода пома давно вмерла, а три його сини та ще багато чунгів відділилися від цієї групи, утворивши нову, і ніхто тепер не знає, де вони і що з ними сталося.

Голобедрий і зараз почав скімлити, бо був голодним і хотів, щоб йому дали їсти. Поми кинули йому шматок м’яса, але він не взяв його в руки, а гризе просто на землі. Поми дивляться, як він їсть, наче тварина, і грубо, зневажливо бубонять:

— Ук-ба-буу! Ук-ба-буу! — і показують йому язика.

Приповз до вогнища й старий ла-ї з облізлою шерстю. Він уже нічого не бачить, погано чує і ледве зачув запах варених хі-кі та м’яса. Інших троє та ще двоє — правнуки двох перших ла-ї, вигодованих Молодою помою, — були в цей час з дорослими чунгами на полюванні. Поми й йому кидають шматок м’яса з кісткою. Він підповзає до неї, затискає передніми лапами й починає повільно гризти.

Під кінець дня біле світило низько схилилось над протилежним берегом, і від велетенських дерев на ріку впали довгі тіні. Тепер усі поми й маленькі чунги зібралися навколо вогнища перед своїми хижами. Одні сидять і годують немовлят, другі ськаються, треті підкладають у вогонь гілки та обертають хі-кі, щоб вони добре спеклися з обох боків, четверті носять з лісу паливо. Маленькі чунги крутяться біля матерів, намагаючись побачити й повторити все, що роблять поми. Цим вони заважають помам, ті сердяться, і котрась із них інколи ляпає свого бешкетника. Він починає ревти, але скоро чимось забавляється й замовкає.

Одна пома знайшла товсту суху ломаку з дірочкою од сука, що випав, і почала розглядати її як щось надзвичайно цікаве. Крізь неї вона бачить пальці своєї руки. Забирає руку —