Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я порадила зачекати. Мабуть, в нього є спільники, і їх треба викрити. Словом, негідника посадили в одиночку.
— По заслузі, міс!
О, Тессі тепер уже не треба було грати, вона по-справжньому рада: Айт — живий!
«Дякую, дякую, Мей!» — «От бачиш, чого ж було хвилюватись?»
Це німа розмова двох спільниць. Навряд чи її зрозуміє хтось третій. Але ж поглядом не передаси зміст записки Айта.
— Міс, у вас закотився комірець.
— Невже?
— Так, ось тут… — цупкий прямокутничок перейшов з рук у руки.
— Мені взагалі не подобається ця сукня, міс Тессі. Зараз я надіну іншу.
Коли Мей через п'ять хвилин вийшла з гардеробної, Тессі з виразу її обличчя зрозуміла: записка — радісна й важлива.
— Міс Тессі, я забула вам сказати: післязавтра відбудеться наше весілля з містером Кейз-Олом.
— Післязавтра?! Але ж ще нічого не приготовано!
— Все приготовано, моя люба! — загадково посміхнулась Мей. — Погана була б з мене місіс Кейз, коли б я не подбала про все заздалегідь.
Вона підійшла до телевізофону і викликала головного адміністратора.
— Весілля відбудеться післязавтра.
— Зрозуміло, міс.
— Псойс несподівано захворів. Усі його обов'язки я покладаю на тебе.
— Слухаюсь, міс.
— Попередь єпископа Соттау, що вінчання розпочнеться о двадцять п'ятій годині.
— Буде виконано, міс.
— Все інше тобі відомо?
— Так, міс.
— Виконуй! — Мей вимкнула телевізофон, постояла кілька хвилин замислившись, потім сказала: — Весілля відбудеться в призначений час. Тессі, ви коли-небудь уявляли собі, яким буде ваше весілля?
Тессі заперечливо похитала головою.
— А я уявляла… — голос Мей здригнувся. — Я ніколи не мріяла бути дружиною трильйонера. Мої батьки були небагаті. Мені здавалось: зберуться друзі, і ми поїдемо до Синього водоспаду. Ви ніколи не були там?
— Дуже часто бувала, міс! Адже це за дві милі від Лос-Алайна, де я народилась.
— Бували?! — Мей кинулася до Тессі, обняла її. — І ви, може, знаєте оту галявинку, вкриту мохом, біля водоспаду, навпроти острівця?
— О, це моє улюблене місце!
— Міс Тессі, я вас дуже прошу: коли ви одружуватиметесь, влаштуйте весілля саме на тій галявинці… І — в ніч на Новий рік. Не треба ні столів, ні стільців — вас обійматиме м'який квітучий мох. Не запалюйте ліхтарів — вам сяятимуть світляки, мільйони світляків! Хай мовчать музики — вам співатимуть весняні птахи. Це буде ніч кохання, справжня весільна ніч, яку ви запам'ятаєте на все життя, пронесете її крізь усі бурі й негоди…
Мей раптом здригнулась, схаменулась. Її очі, які щойно були мрійними й ніжними, враз набули холодного блиску.
— Пробачте, міс Тессі — замріялась… Таким я уявляла своє весілля два роки тому. А потім зустріла ясновельможного, закохалась в нього…
— А той, перший? — співчутливо запитала Тессі.
— Він — помер, — сухо відповіла Мей. — І вже ніколи не воскресне. А втім, досить лірики… — вона стала знову зосередженою й діловою. — Міс Тессі, прошу, поїдьте до Містечка науки, знайдіть там головного радіотехніка, нагадайте йому ще раз, що весілля відбудеться післязавтра, в призначений час. Не затримуйтесь довго — мені буде нудно без вас.
На прощання вона потиснула дівчині руку.
Під час цього потиску в долоні Тессі опинилася записка. Через півгодини дівчина вже була в Містечку науки. Тессі квапилася: вона догадувалась, що записка мала безпосереднє відношення до Айта. І все ж, коли Тессі вийшла з вокзалу, довелося затриматись. Широким тунелем одна за одною повзли металеві страховиська — сколопендри містера Кейз-Ола, тільки замість пасажирських кабінок у них були броньовані башточки з куцорилими, широкими розтрубами. Двигуни кожної машини працювали майже безшумно, але відлуння концентрувало в собі всі звуки, тому тунелем котився глухий, погрозливий гуркіт, до якого приєднувалось зловісне шипіння гумових траків численних гусениць. Сколопендри сунули з боку підводного порту. Мабуть, їх щойно привезли до Уранії.
Раптом Тессі помітила, що перша сколопендра чомусь зупинилась, окрутнулась і кинулась на ту, що повзла слідом. Брязнув метал об метал. Назустріч один одному потяглися гнучкі сяжки. З розтрубів броньованих башточок вирвалися блакитні спалахи. Потвори дерлись одна на одну, кремсали гострими клешнями тонкі сяжки, плювалися вогнем. Видно було, що машина, яка розпочала бійку, знемагає: її рухи дедалі сповільнювалися, з неї валив чорний дим. І все-таки вона вибрала слушну мить, схопила свою супротивницю, підняла її і вистрілила просто у вразливе, не захищене бронею підчерев'я. Безладно заметлялися сяжки потвори. Одчайдушно заверещала сирена…
До машин бігли люди. Посміливішавши, виткнулась з ніші тунелю і Тессі. Раптом хтось торкнув її за руку. Вона рвучко обернулася.
— Люстіг?!
— Тс-с! Ходімо! — він потягнув її у вузенькі дверцята в стіні тунелю.
Як колись по дахах у Дайлерстоуні, Люстіг просувався в лабіринті переходів упевнено й швидко, а Тессі майже бігла за ним. Обоє мовчали. Аж коли зайшли до крихітної кімнатки, заставленої хитромудрими апаратами, Люстіг запитав:
— Злякалась?
— Дуже. А як це сталося, що ота сколопендра збожеволіла?
— Збожеволіла? — засміявся він щиро. — А втім, ти маєш рацію. Як ти тут опинилася?
— Я йшла до тебе! — Тессі знову стало легко й вільно. — Ти не радий?
— Навпаки. Щось трапилось?
— Арештовано Псойса… — Тессі мало не сказала: «Айта». — Крім того, мені треба знайти головного радіотехніка. Мей передала йому записку.
— Він зараз прийде. Хочеш бачити Кольріджа?
— Звичайно.
Люстіг відчинив дверцята в бічній стіні.
— Кольрідж!
— Агов! — почулося звідти глухо, немов з льоху.
— Вас хоче бачити молода
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.