Читати книгу - "Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура, Марк Твен"

- І лише одна людина нічого не підозрівала.

- Так, король. Він не здатен погано думати про свого друга.

- І король, певно, до кінця своїх днів прожив би в блаженному невіданні, якби не оте твоє нововведення - біржа.

Коли ти від’їздив, тримильна ділянка залізничного полотна на лінії Лондон - Кентербері - Дувр була вже готова, лишалося тільки настелити рейки,- і, отже, наспів час для спекуляції акціями. Гра була ризикована, й усі знали це, акції коштували небагато. І що ж зробив Сер Ланселот?..

- Я знаю, що він зробив: тихенько скупив за безцінь усі акції, що були на руках, потім придбав контрольний пакет і, коли я від’їздив, саме збирався зажадати за них капітал.

- Атож. І зажадав. У хлопців наявного капіталу чортма, а він їх узяв за горло й душити! Доти вони сміялися в кулак: мовляв, пошили його в дурні, поспродували йому за п’ятнадцять, а то й за шістнадцять папери, не варті й десяти. А тепер почали сміятись на кутні зуби. Особливо після того, як Непереможний нарешті зласкавився й дозволив їм викупити акції по двісті вісімдесят три монети за штуку!

- Оце так так!

- Він їх обдер, як білку, та так їм і треба - все королівство раділо з цього. Але серед оббілованих були сер Агравен і сер Мордред, племінники короля. Тут закінчується перша дія. А тепер дія друга, картина перша. Карлайлський замок, куди королівський двір прибув на кілька днів на полювання. Дійові особи: цілий виводок королівських племінників. Мордред і Агравен пропонують розкрити довірливому Артурові очі на шури-мури між Гвіневерою й сером Ланселотом. Сер Гавен, сер Гарет і сер Гахіріс заявляють, що нізащо не підуть на таку підлоту. Починається суперечка, і досить галаслива. Аж раптом заходить король. Мордред і Агравен розповідають йому геть усю страшну правду. Картина друга. За королівським наказом, Ланселотові влаштовують пастку, і сер Ланселот попадає в неї. Пастка, однак, обертається неприємністю для донощиків, які її влаштували,- Мордреда, Агравена й десятка дрібніших лицарів, бо сер Ланселот відправляє на той світ їх усіх, крім Мордреда. Та це, звісно, не могло примирити й не примирило Ланселота з королем.

- О господи, і вихід із цього становища був один: війна, розкол лицарства на прибічників короля та прибічників сера Ланселота.

- Авжеж. Король звелів спалити королеву - нехай, мовляв, очиститься вогнем. Та Ланселот із своїми лицарями врятував її й, рятуючи, перебив багатьох наших давніх друзів, найкращих наших друзів - сера Беліаса Чванливого, сера Сегварідеса, сера Гріфлета Богом Даного, сера Бранділя, сера Агловаля.

- Ох, ти краєш мені серце!

- Зажди, це ще не все… сера Тора, сера Готера, сера Жіймера…

- Мого найкращого бейсболіста. Що він виробляв на полі!

- Трьох братів сера Рейнольда - сера Дама, сера Пріама, сера Кея-Чужинця…

- Мого незрівнянного середнього захисника! Він міг не те що м’яч, гарматне ядро зупинити! Ні, годі, я не можу слухати далі!

- Сера Дріана, сера Ламбегуса, сера Ермінда, сера Пертілопа, сера Перімонса і… кого б ти думав ще?

- Ну, кажи вже, не муч.

- Сера Гахіріса й сера Гарета - обох!

- Як же так? Вони ж обидва ладні були за Ланселота піти у вогонь і в воду!

- Це сталося випадково. Вони були там просто як глядачі, прийшли беззбройні подивитись, як каратимуть королеву. А сер Ланселот удерся в натовп, рубаючи праворуч і ліворуч, сліпий од люті: сера Гахіріса з сером Гаретом він поклав, навіть не помітивши, хто вони. Ось фото цього кровопролиття, його зробив один наш хлопець, воно продається в усіх газетних кіосках. Бачиш: оце королева, це сер Ланселот з піднесеним мечем, а оце конає сер Гарет. Навіть крізь дим видно, якою мукою спотворене обличчя королеви. Першокласний знімок!

- Атож, атож. Треба зберегти його. Це ж неоціненний історичний документ! Розповідай далі.

- А що далі? Далі вибухнула війна, справжнісінька війна. Ланселот відступив до свого міста, до замку Райських Утіх і зібрав там велике лицарське військо. Король з не меншою армією рушив туди й відбулася запекла кількаденна битва, після якої вся рівнина довкола міста була захаращена трупами й залізним брухтом. Потім церква сяк-так помирила Артура з Ланселотом та з королевою, власне, з усіма, за винятком сера Гавена, який вважав своїм обов’язком помститися за смерть братів - Гарета й Гахіріса. Сер Гавен попередив Ланселота, що йде на нього війною, мовляв, хай готується. Ланселот із своїми прибічниками відплив до себе, у герцогство Гієнь, а Гавен з військом незабаром вирушив слідом, та ще й умовив Артура приєднатися до походу. До твого повернення Артур доручив керувати королівством серові Мордреду…

- Королівська мудрість не знає меж!

- Так. Сер Мордред відразу ж вирішив утвердитись на троні повік і для початку одружитися з Гвіневерою, але вона втекла й замкнулась у лондонському Тауері. Мордред напав на Тауер; єпископ Кентерберійський відлучив його від церкви. Король повернувся, і Мордред тричі нападав на нього - в Дуврі, в Кентербері й під Баргемським пагорбом. Потім почалися мирні переговори. Умови: Мордред одержує Корнуолл і Кент до кінця Артурового життя, а опісля - все королівство.

- Не більше й не менше! Виходить, моя мрія про республіку так і залишиться мрією.

- Атож. Обидві армії стояли під Солсбері. Гавен - Гавенову голову поховано в Дуврському замку, він загинув там у бою,- Гавен чи принаймні його дух з’явився Артурові уві сні й застеріг, щоб він за всяку ціну уникав бойових дій протягом місяця. Але битва все-таки відбулася раніше, завдяки випадку. Артур віддав такий наказ: якщо під час мирних переговорів хоч один з Мордредових лицарів витягне з піхов меча,- відразу сурмити до бою й кидатися на ворога, бо він не йняв віри Мордредові. Ну, а Мордред віддав такий самий наказ своєму війську. Як на те, одного з лицарів ужалила в п’ятку гадюка; забувши про наказ, він вихопив меча й рубонув змію. За мить обидві величезні армії зійшлися в січі! Кривавий бенкет тривав аж до вечора. Нарешті король… А втім, стривай - після твого від’їзду в нашій газеті з’явилася нова рубрика…

- Справді? Яка саме?

- Від нашого військового кореспондента.

- Чудово!