Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

Малим хлопцем він часто приходив на неї подивитися. Дітлахи звали її оґалева — похмура баба; сміялися з неї та докучали. Від тітки він довідався лише, що ця жінка — дружина її брата. Її було прийнято до роду через його кров та насіння, їхні діти вже були іссарам. Вона — ні. Ніхто з ненароджених у горах не стає іссарам. А в першого закону є лише єдиний виняток.

Коли молодий воїн привів її до рідної афрааґри, він багато днів поспіль складав благальні жертви. Увесь цей час його обранка перебувала відособлено, а жінки, які нею займалися, готували її до життя серед іссарам. Потім, коли старійшини вирішили, що їхні наміри поважні, їх відвели до печери, де вона вперше побачила його обличчя. Три дні та три ночі кожен міг приходити, щоб вона могла побачити їхні обличчя також. Жінки приносили дітей, чоловіки приводили підлітків. Тітка стверджувала, що їх навідало майже все поселення.

На четвертий день їй дали випити відвар, після чого вона занурилася в сон. Поки спала, Відаючі натерли її очі спеціальною маззю. Коли вона знову їх розплющила, її зіниці були закриті більмом.

Єдиний виняток Закону Гаруді, жорстокий, важкий і безжальний.

Жінка з рівнин мешкала в їхній родовій садибі шість років. За цей час вона народила двох синів та двох дочок. Одна дитина померла. За шість років її чоловік загинув у сутичці із сусіднім плем’ям.

Ніхто не захотів взяти сліпу жінку за дружину. Але через кров  та насіння вона належала до роду, тож могла зватися іссарам. І її посадовили за жорна.

Йому було сім років, коли вперше її побачив.

Вісім, коли довідався, ким вона є. Десять, коли побився із двома своїми кузенами, бо ті кидали в неї камені. Одинадцять — коли вона почала вчити його мові рівнин.

Чотирнадцять — коли вона померла.

Сліпа жінка за жорнами.

Його мати.

* * *

Як він мав розповісти про таке цій дівчині, яка була справжньою донькою зелених лук, дощів, потоків та степового вітру?

Якими словами переповісти історію жінки з рівнин, яка через кохання до войовника із закритим обличчям вирішила провести решту життя в пітьмі? І яка тринадцять років без кінця крутила жорна? Її поклали в могилу в тій позі, в якій вона померла, похиленою, із підібганими ногами. Ніхто не зумів розпрямити її кінцівки.

Він почув стукіт засува, і до кімнати зазирнуло світло місяця.

— Хтось може тебе побачити.

— З іншого боку немає вікон. Та й дуб усе закриває.

Вона розвернулася до нього. Підвіконня було доволі низько, й спостерігач ззовні мав би зараз перед собою чудовий вигляд.

— Скажи мені, чи ніколи не бувало так, щоби якийсь іссар, ну-у… не повернувся, порушив закон і втік від своєї долі, призначення? Адже вам усім, — додала вона швидко, відчуваючи, що він бажає її перервати, — вам усім писана смерть. Вас із дитинства вчать битися та вбивати, зневажати страх, біль, смерть. І ви помираєте там, у горах та в пустелі, у тій проклятій богами та людьми Країні, або ж тут, в Імперії, віддаючи свої мечі у найми чужинцям за жменю мідяків.

— Я іссарам, а ті гори на старій, надто старій мові звуться ок’Іссаа’аракмаем. Ти знаєш, що це означає?

— Ні.

— Останнє Місце Очікування. Це місце було дано нам богами як кару за гріхи, але також і як обіцянку, що ми колись отримаємо прощення.

— Кара? Обіцянка? Що ви такого зробили, що весь народ має відбувати таку покуту?

— Ми зрадили. Двічі. У великій старій війні, яку боги давно вели в цьому світі, ми встали не на той бік. А потім частина племен повстала проти своїх тодішніх хазяїв. Тільки ті бунтівники й вижили. Але цього було замало, аби спокутувати провину.

— Ти говориш про Війни Богів? Про Шейрена, Ейфру та Каоррін? Це казки та легенди для дітей. Навіть жерці…

— Які жерці? — перервав він жорстко. — Ваші? Меекханські? Ви прибули на цю землю звідкись зі сходу десь півтори тисячі років тому. Банди кочівників, що ледь уміли обробляти залізо. Ви вирізали або ж підкорили місцеві племена і врешті-решт створили свою Імперію. Мій рід налічує понад двісті поколінь, а його початки сягають часів, що передували Великій Війні. Три з половиною тисячі років традиції. У нас є історії, які здаються вам легендами, і легенди, від яких ви з’їхали б з глузду. Тож не кажи мені про казки, дівчино, бо ти називаєш так моє життя та життя всіх моїх предків.

Вона мовчала, здивована цим вибухом. Усе ще не розуміла так багато речей.

Раптом на її губах затанцювала усмішка.

— Ти знову це зробив.

— Що?

— Скерував розмову на іншу тему, не відповівши на питання. Які ті незмінні, жорсткі умови? Що треба зробити, щоб опинитися серед вас і не порушити ваших законів?

Вона ступила крок уперед.

— Перед чим ти намагаєшся мене захистити? — прошепотіла. Він глянув їй просто в обличчя, з її чорною пов’язкою, яка затуляла очі. Потім розповів про закон, про стару жінку та про жорна.

Вона мала рацію: не була тендітною панянкою, була жорсткою та впертою. Але перш ніж він закінчив, її трусило. Крапельки поту виступили на верхній губі, вона злизнула їх, наче боячись, що ті стечуть обличчям та позначать підлогу слідами страху.

— Це… це жахливо, — простогнала. — Ти хоча б знаєш, як її звали?

— Ентоель-леа-Акос.

— Красиво.

— Так, красиво. Тепер ти знаєш.

— Знаю.

Він мав це передбачити, мав бути швидшим, кинутися, схопити її за руки, стримати.

Вона підловила його. Він не встиг.

Вона підвела руки до обличчя, одним рухом зірвала пов’язку. Він зупинився на півкроку до неї. Було вже запізно для всього.

— Я піду з тобою в гори, Йатеху. Хочу з тобою жити, жити та народжувати тобі дітей.

Говорила це тихим, спокійним голосом, дивлячись йому просто в очі.

— Але ж ти знаєш, яка ціна.

— Знаю. Але це настане пізніше, не сьогодні, не завтра. Колись.

Встала навшпиньки, схопила його за підборіддя, почала уважно в нього вглядатися.

— Ух, твій ніс і справді виглядає так, наче був зламаний багато разів. А той паскудний шрам: хто зшивав рану?

— Мій кузен.

— Той, з яким ти бився за їжу? Це багато що прояснює. Твої очі радше карі, аніж сірі.

— Це настільки важливо?

— Авжеж. І твоє волосся: хтось повинен навести в ньому лад. А до того ж…

Її зрадили очі: раптом їх затягнуло імлою, вони зволожилися, Ісанель кілька разів кліпнула, але