Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

Потім наставав час більш фривольних питань. Чи іссари ніколи не знімають запони? Навіть уночі? Чи це правда, що його меч довший, ніж меекханські? (Тут зазвичай чулося кокетливе хихотіння). Чи не вважає він, що тут надто душно? Чи не міг би він її супроводити в сад? Вона б почувалася в більшій безпеці…

У цю мить приятелька потихеньку віддалялася, а він отримував роботу на всю ніч.

Приблизно кожна третя коханка починала намовляти його прирізати її чоловіка, батька, багатого дядька, проблемного «друга». Решта хотіли просто похизуватися екзотичною пригодою. Через це йому довелося провести ще кілька поєдинків.

Але сьогоднішній прийом, як на нього, був винятково невдалим. Він став об’єктом атаки з боку дружини одного з аристократів, баронеси Якосьтам. Ця жінка сорока з чимось років і вагомої статури була, схоже, свято переконана, що товстий шар макіяжу та дорогої косметики перетворить її на принадну двадцятирічну дівулю. Після штурму, що тривав півночі, Йатех готовий був убити її голими руками. Аерін же, схоже, пречудово бавився, спостерігаючи за його муками.

Він увійшов до своєї кімнати, зачинив двері. Одним рухом стягнув хаффду й кинув її в куток. Підходячи до вікна, розіп’яв ремені, що перехрещувалися на грудях, та обережно відклав зброю. Глянув назовні: його кімната була на другому поверсі, а вікно виходило на зарослий куток саду. Він майже міг торкнутися гілки старого покрученого дуба, який був прикрасою цього місця.

Йатех прикрив віконниці й відвернувся, навпомацки шукаючи ліхтар. Прокляття, треба було запалити свічку від лампи на кухні.

Шелест. Із-за ширми, що відділяла частину кімнати. Плинним рухом Йатех опинився біля ліжка й потягнувся за залишеною там зброєю, а тоді перестрибнув меблі, вихоплюючи обидва мечі. Зловорожий звук налякав чужинця, ширма трохи відсунулася, й із-за неї вистрибнула маленька постать.

— Йатеху, це я…

Вони зіткнулися на півшляху, він ледве встиг відвести меч.

— Ай!

Він випустив зброю, і вони обоє гепнулися на ліжко і, побалансувавши на краю, впали на підлогу.

— Ай!

Він схопив дівчину за плечі, струснув.

— Ісанель! Що ти тут робиш?! Я ж міг тебе… Міг тебе…

Пригадав собі її перший окрик.

— З тобою все гаразд? Я тебе не поранив? — струснув її ще сильніше.

— Н-н-ні… Але зараз в мене відірветься голова.

— Вибач… — він підвівся. — А, власне, що ти тут робиш? Чи батько знає…

Він обірвав себе, зрозумівши недоречність запитання.

— Еге ж. Я сказала йому, що посеред ночі прийду майже гола До твоєї кімнати. Він навіть зрадів.

— Майже гола?

— І що? Мені отак сидіти до самого ранку?

Він допоміг їй підвестися. І справді, на ній була лише коротенька сорочка. І щось ще, на обличчі.

— Ти передбачлива.

— Це нормально для моєї родини. Ти мене нарешті поцілуєш? Хоч він уже і сподівався чогось такого, але аж занімів.

— Ти ще й смілива, — прохрипів.

— Досить із мене загравань із віспуватими матусиними синками. І я не хочу більше дивитися, як тебе намагається спокусити якась товста корова.

— Вона не мала б шансу.

— Мати мені казала, що чоловікам не можна довіряти…

— Твоя мати мудра жінка, але вона не завжди має рацію. Хвилинку вони мовчали. Нарешті він зняв обидві запони.

— Хочеш торкнутися мого обличчя?

— Так, — прошепотіла вона. — Дуже.

Він повів її долонею.

— М-м-м… у тебе тонкі брови, глибоко посаджені очі. Якого кольору?

— Сірі, — було приємно відчувати її пальці на своїй шкірі.

— О-о-о, а що це сталося із твоїм носом?

— Був зламаний, три рази.

— Три рази?

— У мене є брат, сестра та зграя кузенів. Усі — старші за мене. Довелося вести важкі бої, аби продертися до спільної миски.

— Ти жартуєш.

— Аж ніяк. Життя в горах — важке.

— Авжеж. Напевне, саме тому ви всі туди повертаєтеся.

— Ми просто звикли.

— Ага. А це що?

— Шрам від кархонського ятагана. Стара справа.

— Скільки тобі тоді було років?

— Тринадцять.

— А тому воїну?

— Десь тридцять. І випереджаючи наступне питання — так, я його вбив.

Її пальці завмерли. Потім вона прибрала долоню.

— Поцілуй мене, — попросила.

Смакувала мигдалем та горіховими тістечками.

Вони впали на ліжко.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона. — Від тієї миті, коли ти зіскочив із фургона батька.

Він мовчав. Не знав, чи зможе сказати те саме. Не знав, як він це зробив би.

— Ти будеш зі мною добрим? — запитала вона м’яко.

— Так, — пообіцяв він. — Буду.

* * *

— Це було півроку тому.

— Що саме?

— Не пам’ятаєш?

Він усміхнувся в темряву.

— Наш перший раз.

— А пам’ятаєш, — прошепотіла вона просто йому на вухо. — Тоді також була повня.

— Знаю, був кінець зими.

— Так.

Вона зіслизнула з нього й підійшла до вікна.

— Скажи мені… — стояла спиною до ліжка, гола і вродлива. — Скажи мені, прошу, як сильно ти мене кохаєш?

— Я вже казав…

— Неправда, ти ухилився від відповіді, — її голос тремтів. — І знову викручуєшся.

Він сів. Жарти скінчилися.

— Більше за життя, сейкві аллафан. Більше за смерть, за перший та останній подих. Ти — найцінніше, що я мав у своєму житті. Я віддав би за тебе обидва своїх меча.

Вона не походила з гір, не знала смаку пустелі та закону його народу, але зуміла оцінити те, що він сказав.

— Чи… — вона кахикнула. — Чи правда, що ви можете брати дружину з-поза іссарів?

Ох, Велика та Милосердна Володарко, те, чого не можна уникнути, завжди мусить наставати таким чином? Без застереження, без того, щоб дати хоча б тінь шансу?

Він мовчав. Вона також.

Тиша видавалася безкінечною.

— Так, інколи таке стається.

Не хотів цього говорити. Не повинен був цього говорити.

— Незважаючи на ваші закони?

— Наші закони таке дозволяють. Рідко, бо умови надто важкі, але буває й так, що жінка не з іссарам входить до племені.

Перед його очима повстало обличчя старої жінки.

— І які це умови?

Він знову не знав, що сказати.

— Прошу… — прошепотіла вона.

— Важкі, жорстокі та незмінні. Перший закон Гаруді не може бути порушений. А гори — не для тендітних панянок.

— Я не тендітна панянка! Я з роду кер-Ноель.

— Знаю. Це добрий рід.

* * *

Стара жінка в чорному сидить на камінній підлозі й монотонним рухом крутить жорна. Робить це з року в рік, багато годин поспіль. Її чоловік загинув кілька років тому, її дітей віддали на виховання в його родину. Крутячи велике кам’яне