Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур "

Всередині мене точилася невпинна боротьба між страхом і надією. Мої наміри були чистими. Я хотіла допомогти, врятувати життя. Знову поглянула на фонтан - його кришталеві води виглядали такими затишними та спокійними, що важко було уявитися, що вони можуть стати причиною загибелі або прокляття.

Я задумливо промовила знайомі слова:

-  Є джерело – та кольору нема.
Хто п’є – тим і наповниться душа.
Як світло чистий бачить іздаля,
Так і із темряви немає вороття.

Клод здивовано поглянув на мене і поцікавився, піднявши одну брову:

-  Ти що це зараз вигадала? 

-  Ні, це вірш з блокноту. Тепер я розумію про що він. 

-  З тобою все гаразд? – стурбовано запитав Клод, уважно вдивляючись в моє обличчя. – Ти дуже бліда.

Я проковтнула слину і намагалася взяти себе в руки, але відчула, що руки теж починають тремтіти.

-  Так. Просто... це місце... воно таке неймовірно потужне. Я відчуваю його енергію.

-  Тобі не можна знаходитися тут довго, навіть зі мною. Ходімо, я покажу тобі книгу і будемо повертатися. Я не хочу, щоб тобі стало зле.

Чоловік взяв мене за руку і повів углиб печери. Минулого разу я не заходила так далеко – у цьому не було потреби. 

Ми пройшли повз струмок з настільки прозорою водою, що, заглядаючи в неї, можна було побачити найменший камінчик на її дні та безліч яскравих різнобарвних рибок. Рослини, які росли навколо, ніби світилися, випромінюючи м'яке, спокійне сяйво. Розлогі дерева з  великим сріблястим листям та білосніжними квітами, які за словами Клода, ніколи не в'янули, доповнювали цей чарівний пейзаж. 
Але мені було важко сконцентруватися на навколишній красі, коли в серці панувала невпевненість та страх. Що, якщо я дійсно зробила щось непоправне? Які наслідки мене чекають? Та чи взагалі є в мене шанс врятуватися?

Пройшовши в самий глиб печери, де світло стало більш приглушеним і навколо стояла цілковита тиша, ми побачили споруду, яка нагадувала невелику альтанку. У її центрі на великому кам'яному п'єдесталі, який оточував ледь помітний серпанок лежала книга. Чорна шкіряна обкладинка немов припорошена сріблястим пилом була вкрита темно-бурими орнаментами та вже знайомими мені знаками а в центрі розміщався величезний кристал, Який ледь помітно світився. 

У мене перехопило подих - це й справді вона, книга з моїх снів. Тепер розвіялися останні сумніви щодо того, що це непрості марення, а справжні видіння, які мені надсилають Боги, і вони напевно щось означають.

-  Я не можу підійти ближче, - тихо сказав Клод, зупиняючись біля сходинок у альтанку. - Сила, що охороняє цю книгу, відштовхує мене. Можливо тобі, як носію дара Читача, вдасться це зробити.
Від хвилювання я стиснула кулаки і зробила крок уперед. Мене ніби магнітом тягнуло до книги. Я відчувала її потужну енергію, що знаходила відгук у серці, яке шалено калатало від напруги і збентеження. Мені вдалося піднятися по сходинках і навіть підійти до п’єдесталу, але щойно я простягнула руку, як потужною хвилею мене відкинуло назад. Якби Клод не підхопив мене, то я б впала горілиць прямо на підлогу. 

Хвиля обурення і розчарування накрила мене. Навіщо тоді вона мені сниться, якщо я не можу взяти її до рук? Яка мені користь з неї і з тих снів?

-  З тобою все гаразд?

Клод тримав мене в обіймах і заспокійливо погладжував спину. Я змогла тільки кивнути, бо горло стиснуло від відчуття безпорадності.

-  Не переймайся так. Можливо, потрібен ще час та тренування, щоб твої сили повноцінно розкрилися. А можливо тобі теж не судилося її прочитати. Нам час повертатися.

Я знову похитала головою і гірко всміхнулася. Він мав рацію, але не знав головного – від цієї книги ймовірно залежить наше життя.

-  Нам час повертатися, - чоловік взяв мене під руку і повів до виходу з печери.