Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

була як абсолютно нова благословенна земля, створена смертними, яка плекала майбутнє всього континенту. У боях різного масштабу зникло багато імен. Герцог Людвіг помер у Вічнозеленому коридорі. Батько Вагіни, герцог Мехотофенський, помер в кінці року Білого Святого Грифона. Фанзін також втратив звання Великого Капітана Лицарського Полку Верховного Суду. За цими відомими іменами в історії стояло набагато більше безіменних героїв, але за кожним героєм стояло більше зірок, що зійшли.

ó

Зірки Мадари почали сяяти, як в історії, і молоде покоління імперії Крус одне за одним виходило на сцену історії. У битвах принцеса Магадал замінила свого діда як героя і вождя регіону Срібної затоки, а ім’я Фреї як богині війни давно поширилося по всій Білій Святій Землі. Відповідно, слава Тонігеля і Вальгалли, а також легенди про Легіон Білого Лева.

Однак що змусило Брандо посміхнутися, так це те, що час від часу на полі бою з’являлися чутки про принцесу Фошу. Багато хто хотів дізнатися, хто така ця маленька принцеса з Еруїна, і його учням через це доводилося несолодко.

,

У порівнянні з цими героями нового покоління він, який весь цей час перебував в Еруані, після Білої Святої Конференції поступово втрачав свою репутацію. Люди навіть поступово забули про існування Короля Полум’я. Дехто вважав, що Брандо створив цей священний союз, але він лише сприяв цьому кроку сили порядку.

.

Хоча багато людей, які знали правду, обурювалися з цього приводу, і Соломон особисто запитував його про це, Брендел не переймався цим.

Якщо настане ера смертних, чи знадобиться Вонде рятівник?

.

Соломон мовчки глянув на нього у відповідь на цю відповідь.

Він серйозно відповів: Але героїв люди не забудуть.

.

Але Брандо розумів, що забування – це не варіант на майбутнє.

.

Він узяв грифельну дошку і пішов уперед.

Скарлет тримала в руці Лазуровий спис і мовчки дивилася на спину Господа. Вона не була людиною, яка любила докопуватися до суті речей, але феодал ставав все більш і більш мовчазним. Його посмішка, здавалося, в якийсь момент зникла з його обличчя. Він завжди хмурився, ніби про щось думав. Він часто дивився на небо на самоті і тупо дивився півдня. Хоча він не помітив нічого незвичайного, всі навколо явно відчули зміни.

Вона все ще пам’ятала, що сказала їй міс Фрея перед тим, як покинути Еруїна, але як вона могла перешкодити рішенню Господа? Незалежно від того, що хотів зробити Брандо, вона вирішила б лише мовчки слідувати за ним.

.

Скарлет міцно тримала спис і швидко погналася за ним.

.

Коли вона наблизилася до свого сеньйора, Бран обернувся, щоб більш-менш подивитися на неї. Скарлет побачила вираз очей Господа і на мить остовпіла. У його світло-карих очах відчувалася нотка жалю. Це був погляд, якого вона ніколи раніше не бачила.

Мій, мій Господи?

Скарлет, чи все гаразд у найманців Сірих Вовків?

У всіх все добре. Останні два роки Еруан був миролюбним. Ми шукали лише спадщину святого та шифер по всьому світу. З жодною бідою ми не зіткнулися.

.

Це добре, відповів Брандо, я сподіваюся, що всі можуть мати добру надію, особливо ти, Скарлет.

.

Цянь Сі зупинився і витріщився на нього.

.

З її очей раптом виступили сльози.

Дівчина сказала ці слова слово за словом

.

Я буду щасливий, коли ти будеш поруч зі мною.

.

Весняний вітерець дув цим портовим містом. Навіть через п’ять років все одно було важко позбутися тіні війни.

,

Але на цій землі, яка колись перетворилася на руїни, саджанці, які називалися життям, приживалися і проростали в ґрунті. Будинки були зруйновані та відбудовані заново. У багатьох місцях континенту такі сцени розігрувалися одна за одною. Багато ремісників, вчених і чорних магів вийшли з різних академій і почали присвячувати себе різним фронтам, підтримуючи цивілізацію з усіх боків у цій остаточній війні.

Хоча темні хмари останньої війни насувалися на північ від Фанзіна і Моря Вмираючого Місяця, серце кожного було сповнене надії. Можливо, в цій війні було б втрачено багато життів, але поки шпиль цивілізації стояв високо, полум’я, що залишилося, врешті-решт передавалося вниз, аж до того моменту, коли прерії знову підпалили.

.

Брандо подивився на далеку блакитну бухту, беручи листа від Лицаря.

,

Здавалося, що після стількох років він вперше зміг подивитися на прекрасні краєвиди Ампер Сіле з вдячним ставленням. Це був такий прекрасний світ. Це було найбільшим щастям у його житті мати можливість приїхати сюди і залишити свій слід. Він дуже любив це місце. Саме там були всі його ідеали і переконання. Він віддав за це все і ніколи про це не пошкодує.

.

Полуденне сонце було теплим і яскравим. Брандо примружив очі. Мабуть, це було найпрекрасніше, що було в його серці.

Вітер роздмухував листа, змушуючи його шелестіти.

.

Ширповернувся, Скарлет, — тихо сказав він.

1531

Розділ 1531

Це було схоже на легкий вітерець, який дув долиною, змушуючи ліс шелестіти.

, -

Брандо переступив через кущ і зупинився на вершині гори, дивлячись на знайому долину. У низькій долині помер Володар Тернового Ланцюга. Учні Чорного Полум’я погналися за ними на гору. Він обернувся, щоб подивитися на Скарлет. Рудоволоса дівчина тупо дивилася на долину вдалині. Можливо, тому, що вона помітила погляд Бренделя, вона відвернулася. Їхні погляди зустрілися, і очі дівчини наповнилися лагідністю.

Після того, як знову відкрили старі шрами, серце дівчини-горця заспокоїлося. Вона вже не стояла в минулому, і шрам у її серці поступово зникав.

Пам’ятаю, саме тут ми і познайомилися.

Так, пане мій. Стільки років промайнуло в одну мить. Медісса посміхнулася, дивлячись на них обох: шкода, що пан Еке та панна Юра впали разом із цією людиною в хаосі. Якби вони могли бути тут сьогодні і з року в рік бачити прекрасні краєвиди гір Шаблі. Наскільки це було б добре?

.

Брандо зітхнув: Шкода, що ми запізнилися. Я досі не знаю, як сказати Хуан Хо. Вона сказала, що хоче приїхати в Еруїн, щоб побачитися з сестрою.

.

У цьому світі завжди є багато речей, які не можуть бути виконані, мій лорд, Медісса відповіла Ми з сестрою зустрілися, але вміти пробачити один одного в останній момент достатньо, щоб я відчувала себе задоволеною, тому що це завжди краще, ніж втрачати щось назавжди, чи не так? Я думаю, що пан Еке такий самий. По крайней мере, він бачив майбутнє Еруїна, і вірить, що ви його не розчаруєте.

.