Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

— Ви були далеко на задньому плані, напевно, тому штучний інтелект пропустив цей кадр. Наша помилка.

— Хто знає, що нам могло знадобитися в суді!

— Якщо наблизити, на фото видно ваші шлюбні татуювання, — добив мене син, надіславши через месенджер клятий знімок та декілька посилань.

Нема слів. Одні емоції!

— Аст, ти поспішаєш, — нагадала йому, переглядаючи посилання.

Буквально всі перші шпальти майоріли нашими фотографіями. Поки тільки Талоса, але не мине й години… Це вже не приховаєш. Дідько! Та щоб ви сказилися!

Раптом мене різко хитнуло. В останню мить я встигла вхопитися за підвіконня побілілими пальцями.

— Міс Хьорст! — до мене кинулася охорона.

— Не хвилюйтеся… — пробурмотіла я, звалюючись на підлогу.

Це вже взагалі не було схоже на мігрень. У роті з’явився специфічний гіркуватий присмак. Якщо не помиляюсь, це флорісент. Лікарська рослина, що використовується в немагічній медицині, а саме в психіатрії — дуже сильний транквілізатор. Це не отрута й не патоген, а ліки — ось чому захисні функції організму не активувалися й не знищили чужорідні речовини. До того ж палець, який уколов артефакт, був гарячим й нестерпно свербів.

— Коршун, викликай підмогу! Дирх, магічне коло! — з останніх сил віддала наказ.

Захисний амулет чоловіка горів і вібрував. Шум у голові наростав і болем стискав скроні. Ще одна спроба зцілитися не принесла результату — Нитки не слухалися.

Раптом посеред коридору пролунав гучний тріск, що перейшов у пронизливий свист. Мить — і на тому місці з’явилася яскрава пентаграма перенесення, з якої вийшло п’ятеро чоловіків у чорному. 

Вони випромінювали стільки сили й могутності, що здавалося, енергія навколо них згущується, стає майже відчутною. У цей момент, вибивши нарешті заблоковані магією двері, в коридор увірвалися син з чоловіком. Вони були озброєні й готові до бою. Працівниці позаду них валялися зв'язані власним одягом та без свідомості.

Гості, однак, і не думали зупинятися, спокійно та цілеспрямовано йдучи в мою сторону. Високий воїн із лисою головою, який ішов попереду й, мабуть, був командиром, мовчки зробив пас рукою, і від групи відділився один, відразу кинувшись на моїх охоронців. Він легко змів їх силовою хвилею небаченої потужності. Один. Команду бійців. Да хто ж вони, чорт забирай, такі?!

— Хто ви та що вам від мене потрібно? — зібравшись з силами, запитала, поки решта вели бій, у тому числі й підмога.

— А ти як гадаєш? Давай не будемо ускладнювати життя ні собі, ні іншим, і ти добровільно підеш із нами.

— Куди?

Я не була б Прядачем, якби мене можна було так легко зламати. Усвідомивши, що Нитки мене не слухаються, я зважилася на використання чистої енергії. Так, це надзвичайно виснажливо, і сили доведеться відновлювати довго, але іншого виходу не залишалося. Я не здамся без бою.

— Виконувати своє призначення, куди ж іще.

Коли він простягнув до мене руку, родовий захист спалахнув яскравими вогнями, реагуючи на присутність ворога. Повітря навколо затремтіло від напруги, а енергія створила навколо мене додатковий мерехтливий бар'єр. Поруч безшумно з'явився Дирх.

— Як хлопці? — запитала в першу чергу.

— Б’ються, — похмуро відповів дух, закриваючи мене собою.

Щоб посилити його, я почала ділилася енергією через родовий канал. Сподіваюся, що все правильно розрахувала й Раян з Астаром теж отримають свою частку.

— Ого, ти й таке вмієш… Молодець, — театрально поплескав у долоні незнайомець. — Але давай ти припиниш витрачати нашу енергію і як хороша дівчинка, перекриєш потоки. Ти сильна. Але не поряд з нами.

Тримати очі відкритими ставало все важче, гул і біль у голові затуманювали свідомість, сплутували думки. Рука палала вогнем. Стало важко дихати.

— Дух, відійди і я не стану тебе розвіювати. У мене не стоїть на меті знищити якомога більше істот, але якщо ти не припиниш, то станеш чудовим енергетичним десертом для моєї доньки.

Дивний діалог, чи не так? Може, це вже галюцинації?

На мить світ перед очима зник, а коли я, зусиллям волі, все ж розплющила очі, то побачила, що лежу, зв'язана й скута чарівними кайданками, посеред калюжі липкої, ще теплої крові. Вона в'язко текла по моїх руках, просочуючись крізь тканину, і холодним жахом охоплювала свідомість.

Та біса лисого!