Читати книгу - "Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська"

Вони були немов Король і Королева з їхньої вигаданої спільними зусиллями казки. Ніби раптом віднайшли одне одного, і в них так само, як і у казкових героїв, тепер попереду ціла вічність.

І Надя ще до кінця не розуміла, чому. Як так вийшло, що наречена таки вона. Але поки що їй не хотілося, щоб Ерланд зупинявся для оповідання та пояснень. Тільки не зараз. В цю мить вона хотіла одного — насолодитися хмільним відчуттям, що цей чоловік тепер її. Відтепер і назавжди. Вона вдихала його аромат, вбирала його гарячий шепіт, пила жар.

А потім раптом злякалася. Все було надто добре, щоб бути правдою. Так лише у казках буває. Погано, ще гірше, а потім, ніби за помахом чарівної палички, раптом — бах, і все чудово. Вона спить. Мабуть, усе ще спить. Хтось, ущипніть її. Але Ерланд, замість того щоб щипати, цілував. Цілував так наполегливо, так несамовито. І все її тіло відгукувалося, горіло. Почуття були такими адреноліновими — безмежно гострими, нестерпними. Ні, уві сні так не буває. Це не сон. У крайньому випадку, божевілля. Причому буйне. Вони обоє випали з Всесвіту. Туди, де лише він і вона.

І Надя насмілилася. Більше в голові не виринали всякі там «Не роби цього!». Вона почала відповідати палко, відверто, зухвало. Дозволила його долоням пробратися під тонку тканину нічної сорочки. Але йому було мало. Він уже не шепотів: "Моя!", тепер це говорили його жадібні руки. Його губи, що прокладали доріжку з поцілунків по шиї та плечах.

Яке це нестерпне живе палке щастя, коли такий чоловік кохає тебе. Коли монументальна скеля оголює себе перед тобою, коли дозволяє побачити себе справжнього. Коли хоче привласнити тебе, забрати, заволодіти. Коли хоче віддати себе. Усього до кінця.

— Моя Надія…

Він навис над нею, і все зупинилося. Завмерло. Щоб наступної секунди обрушитися водоспадом. Це вода чи вогонь так солодко палить? Божевільна течія підхопила, понесла в прірву. Але падати було не страшно, коли він шепоче твоє ім'я. Коли воно виривається з нього протяжним стогоном задоволення. Це запаморочливе відчуття польоту, коли одне дихання на двох…

Скільки минуло часу, поки вони знову змогли говорити, поки змогли повернутися на цей бік Всесвіту? Вона знала, він хотів би цілуватися ще і повторити те, що зараз сталося. Може, і Надія не відмовилася б від цього. Але ж має вона нарешті дізнатися, чому все таки є нареченою.

Надя почала ухилятися від його пестощів:

— Розкажи.

І він в надії швидко виконати її прохання і все-таки продовжити те, що задумав, звів всю розповідь до кількох речень:

— Ми знайшли зайву цифру в астрологічній таблиці. Коли перерахували без неї, виявилося, що зірки вказали на дівчину, яка перебувала у вашій з Мариною кімнаті не 24-го, а 23 червня. І це могла бути лише ти, бо, за словами Марини, 23-го вона їздила додому на сімейне свято.

Так, саме так і було. Маринка їздила на ювілей мами — п'ятдесятиліття. Не хотіла пропускати таку круглу дату.

Ерланд, не гаючи часу, спробував повернутися до поцілунків, але Надя знову відхилилася від нього.

— Стривай, але хто дописав ту цифру?

— Я вже дав розпорядження придворному алхіміку розібратися з чорнилом. Він переконаний, що зможе визначити, коли зроблено правку.

По обличчю Ерланда пробігла сіра тінь. Надя здогадувалась чому.

— Думаєш, це хтось із твоїх батьків?

Він кивнув сумно. Так, як не гірко, Надія теж одразу подумала на них. Мабуть, вони сподівалися, що таким чином їм вдасться змінити волю зірок, при цьому, не роблячи астронома причетним до свого складного вибору. Однак, імовірно, підправили зовсім не ту комірку. Вона не вплинула на результат. І їм все одно довелося просити Освальда піти на обман.

Так, тоді зайва циферка ні на що не вплинула, проте тепер вплинула. Виходить, батьки Ерланда мало не зламали синові життя? Як же йому важко усвідомлювати таке. Ні, вони не могли так вчинити.

— Це не вони, — провела Надя долонею по кремезним плечам своєї скелі. — Може, цифри підправили давним-давно, кілька століть тому?

— Можливо, — Ерланд упіймав її долоню, поцілував. Як лоскітно. Знову накотило це щемливе щастя — усвідомлювати, що він твій чоловік, і він поруч. Але насолодитися почуттями не дав стукіт у двері.

Ерланд стрепенувся, підвівся з ліжка:

— Хто там?

— Ваша Величносте, це Джоуел, — пролунало з-за дверей. — Я не посмів би вас турбувати, але ви розпорядилися доповісти вам про результати дослідження чорнила, щойно вони будуть готові.

Алхімік уже зробив всі аналізи? Надя підскочила з ліжка і привела себе до ладу за лічені секунди, побоюючись, що інакше Ерланд не дозволить Джоуелу увійти і поведе поговорити до свого кабінету. І тоді вона знову дізнається про все найцікавіше останньою.

Ерланд спостерігав за її метаннями з усмішкою. Схоже, видовище приносило йому задоволення. Він, звичайно, розкусив нехитрий хід Надиних думок.

— Заходь, — розпорядився король, коли його наречена набула презентабельного вигляду.

Алхімік зайшов і коротко доповів:

— Ваша Величносте. Це сучасне чорнило. Алхімічні тести показують, що виправлення було зроблено близько місяця тому.

У Наді в грудях похололо.

— Ти впевнений, Джоуеле? — глянув на підданого Ерланд.

— Так, Ваша Величносте.

— Добре. Іди.

Алхімік вийшов. А в кімнаті запанувала тиша. Свіжі чорнила. Це погано. Це дуже погано. Правки були зроблені нещодавно. Тобто хтось спеціально хотів нашкодити Ерланду, чи Надії, чи їм обом. І хотілося б запідозрити Равеліну чи Дугласа, повісити на цих двох негідників ще один гріх, та не виходило. Вони не злюбили Надю вже після того, як вона тут з'явилася, а виправлення в таблиці було зроблено раніше.

У Надії защеміло серце. Виходить, треба запідозрити когось із тих, хто вже став їй дорогим? Когось із тих, кого любить Ерланд? Базиля, Фредеріка, Алісію? Кого?

— Хто ж це міг бути? — вона подивилася на свого короля.