Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Повернувся Дмитро додому десь за кілька днів. Стрес дався взнаки. Був похмурий. Мовчав. Більше ні слова про те, що Ілона погана чи щось тому роді. А про компанії і мов не могло бути.

Чоловіка наче підмінили. Повністю став іншим. Все, щ о до того часу йому подобалося, він наче не сприймав. Дивився на всі колишні розваги з неприхованою відразою. А про будь-який алкоголь і мови бути не могло. Навіть футбол не хотів більше бачити. Сказав, що ніколи й не любив цю дурну гру. Натомість все старався зайнятися якоюсь роботою. Навіть коли був втомлений.

До Ілони більше не підходив. І спати переїхав в іншу кімнату. Словом, почав ставитися до неї не як чоловік, а як старший брат. Чи кращий друг. І не інакше.

І там минуло кілка днів. А результат не мінявся. Діма все більше замикався в собі. Він все більше старався працювати. Навіть привів себе до людської подоби. Почав займатися спортом, бігати.

В дома він затіяв ремонт. І тепер, у вільний від роботи час, облаштовував одну з кімнат. Так, що прийшовши з роботи, він зникав за стінами і аж до самої ночі проводив там.

Ілона з ним майже не говорила. Тай говорити не було про що. Лікарі рекомендували не дуже розпитувати його. А сам чоловік ні про що дуже говорити не хотів. Лише чемно усміхався, дякував аза приготовану смачну вечерю і продовжував робити в поті чола. І так тривало день за днем.