Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Загальна статистика не може розповісти про все. Наприклад, вона не відтворить історію голоду окремих груп в Україні, про які не збереглося записів. З особистих історій ми знаємо, наприклад, що етнічні німці потерпали від голоду в Україні та Поволжі, й деякі з них отримували продовольчу й грошову допомогу від німців з-за кордону. Німецький консул у Києві з 1933 по 1936 рік Андор Хенке провів кілька перших місяців своєї роботи в Україні, намагаючись роздобути їжу для німецької меншини, незважаючи на те, що «партійні керівники та радянські установи апріорі вороже налаштовані до надання допомоги». Він порадив етнічним німцям були обережними й утриматися від візитів до консульства, аби зайвий раз не привертати уваги, а сам тим часом продовжував спілкуватися з ними поштою.[1073] Так само є історії про сільських євреїв, які краще пережили голод, адже більшість з них не займались сільським господарством і не стали жертвами розкуркулення чи колективізації. Євреї, німці, поляки мали ще одну перевагу. Їх не вважали частиною українського національного руху, і через це вони не стали мішенню для репресій 1932–1933 років, а зазнали переслідувань кількома роками пізніше.
Статистика виявляє особливості голоду в різних регіонах України. У минулому, починаючи з XIX століття чи навіть ще раніше, посухи та голод періодично торкались східних та південних регіонів — власне до степової зони, адже тут добробут безпосередньо залежав від зерна. Так сталося в 1921–1923 роках і меншою мірою в 1928–1929 роках. Аналогічна ситуація повторилася в повоєнному голоді 1946–1947 років. Проте в 1932–1933 роках найбільша смертність була в Київській та Харківській областях, де селяни традиційно вирощували широкий перелік культур, включаючи буряки, картоплю та інші овочі, і на цих землях голод був історичною рідкістю. У Київській області рівень смертності під час 1932–1933 років був на 23 відсотки вищим, у Харківській — на 24 відсотки, порівняно з роками, коли не було Голодомору. У Вінницькій та АМСРР ця цифра становила 13 відсотків, відповідно в Дніпропетровській та Одеській — 13 і 14 відсотків. Натомість у Донецькій області рівень смертності під час голоду був вищим тільки на 9 відсотків.
Демографи запропонували кілька гіпотез для пояснення регіональних відмінностей, і в трьох останніх випадках знайшли переконливі пояснення. Наприклад, теоретично, селяни в лісових районах могли збирати гриби, ягоди або полювати. Таким чином географічний фактор може пояснити, чому мешканці Чернігівської області постраждали менше, ніж селяни в інших областях. А втім, це не пояснює високого рівня смертності в Київській та Харківській областях, у яких більшість районів — лісостепові, а окремі — лісові та з болотами.[1074]
Наближеність до кордонів також мала вплив на рівень смертності, як, наприклад, було у Вінницькій області та Молдові на кордоні з Польщею та Румунією, а також у західних районах Київської області. Місцева влада в цих районах переймалася проблемами контрабанди, проявами незадоволення та підривної діяльності з-за кордону, тому для ретельного застосування методів з вилучення продовольства не було можливості. Незважаючи на заборони, мешканці цих районів перетинали кордон і вимінювали речі на їжу або отримували допомогу від родичів з іншого боку.[1075]
Голод у Донецькій області також мав свої особливості. Як уже було згадано, це один з небагатьох регіонів в Україні, котрий як промисловий мав переваги над іншими, тому робітники в цій області отримували більше продовольства. А з міста більше їжі потрапляло і в сільські райони, адже багато робітників все ще мали родини в селі. Така близькість також означала, що селянам в цій місцевості було легше втекти до міст і знайти роботу на заводах і шахтах.
Найбільш інтригуюча різниця залишається з одного боку між Київщиною та Харківщиною, котрі зазнали великих прямих втрат, і з іншого — Дніпропетровщиною та Одещиною, де відповідний рівень втрат був нижчим. Напевно пояснення слід шукати в політичній площині: і протягом 1918–1920 років, і упродовж 1930–1931 років у Київській та Харківській областях політичний опір спочатку більшовикам, а згодом колективізації був чи не найпотужнішим. Найбільше «терористичних актів» мали місце саме в цих регіонах, рівно ж як і найбільшу кількість операцій ДПУ Андреа Ґраціозі зауважив «разючу географічну, ідеологічну і навіть особисту та “родинну” тяглість між селянськими соціальними та національними повстаннями 1918–1920 років, та виступами проти розкуркулення та колективізації в 1930–1931 роках, з одного боку, та районами з найбільшими втратами від голоду», — з другого.[1076] І хоча ця кореляція не зовсім точна (наприклад, махновці довгий час діяли в південно-східній Україні), ці дві області, що безпосередньо прилягають до двох найважливіших культурних центрів України, пов’язаних з національним рухом, насправді постраждали від голоду найбільше. Це може пояснити той факт, чому репресії тут були найжорстокішими, продовольчої допомоги було обмаль, а рівень смертності був найвищим.[1077]
Іншими словами, регіони, які через природні умови традиційно потерпали від посухи чи недороду, під час голоду 1932–1933 років постраждали найменше, бо цей голод був штучним. Це був голод, витворений цілеспрямованою політикою, що мала на меті знесилити селянський опір, а заразом і підкосити національну ідентичність. І в цьому він досяг своєї мети.
Голод в Україні сягнув свого апогею навесні 1933 року. Рівень смертності значно підвищився в січні й продовжував зростати протягом весни. Проте замість різкого спадання влітку, трагедія сповільнювала свій хід поступово. «Надсмертність» продовжувалася протягом 1933–1934 років.
У травні режим нарешті погодився на істотну продовольчу допомогу Україні, що складалася з зерна, котре в самих же селян спочатку й відібрали. Особливу увагу при розподілі допомоги приділяли прикордонним районам (де найбільше остерігалися закордонного впливу) та районам, в яких не вистачало людей для збору врожаю.[1078] Збір врожаю також поліпшив ситуацію. Замість загиблих, помираючих і немічних селян до збирання врожаю цього літа були залучені студенти, робітники, службовці та військові. У свою чергу, продовольство стало більш доступним у містах і селах. Теоретично, заготівельники також припинили свою роботу відповідно до січневої директиви Ради народних комісарів. Починаючи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України», після закриття браузера.