Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

щось належить, дає втіху. Адже не випадково за природою кожному з нас дано почуття любові до самого себе. А втім, самозакоханість як така осуджується, — щоправда, у цьому випадку йдеться не про неї, бо вона проявляється дужче за любов до себе, як, приміром, корисливість, до чого схильні всі люди. Також дуже приємна річ — виявляти свою щедрість, подавати допомогу друзям, знайомим і товаришам. Але це можливо, коли маєш власність[908].

Тож здається, що любов до себе — це домінантна загальносуспільна поведінка, яку все ж необхідно обмежувати (розумно, як звертає увагу Аристотель) і доповнювати любов’ю (співчуттям, співучастю) до ближнього (як про це говорить християнство чи Сміт). Людина шукає собі товариства інших людей і не може (не хоче) жити повністю егоїстично. У цьому контексті Роберт Нельсон говорить про «основний парадокс ринкової економіки»[909]: на думку багатьох економістів (Нельсон до них зараховує і Сміта), економіка розвивалася тільки завдяки інтересу-до-себе, проте якщо сила інтересу-до-себе «вийде за певні рамки», це може призвести до деструктивного опортунізму й «поставить під загрозу саме існування ринку».

Нам ніколи не вдасться до кінця зрозуміти найголовніші економічні події, доки ми не змиримося з тим, що їхні єство і причина — зокрема і психологічного характеру.

Джордж Акерлоф, Роберт Шіллер

12. Історія animal spirit

У кожному з нас живе шматочок Гільгамеша, Платона чи Арагорна — такий собі Баяя у нас. Ми ж про це здебільшого навіть не здогадуємося. У нас живе щось набагато сильніше й старше, ніж ми собі можемо уявити — щось, що управляє нами, замість того, щоб ми управляли ним. «Сни до тебе говорять, сни з тобою зустрічаються», — шепоче персонаж, який у фільмі Девіда Лінча «Синій оксамит» уособлює панівне, чуже зло. Це те щось, що жене нас уперед, що стимулює нашу раціональність, надає нашим життям сенсу, значення. Це не сни мають нас, це ми маємо сни. Цей містичний лишок, особистий первісний рушій у раціоналістично-каузальному рівнянні матричного світу Кейнс називав дещо містично animal spirits[910]. Або ж, як пишуть Акерлоф і Шиллер (у прив’язці до тексту епіграфа), економічна теорія «ігнорувала ключову роль animal spirits. Ігнорувала вона також і факт, що люди взагалі не повинні знати, що вони саме в’язалися в поїздку на американських гірках»[911].

І попри те, що економіка презентує себе як науку, що заснована на раціональності, проте ховає в собі на диво багато всього непояснюваного. Можливо, і тому багато економічних учень і шкіл з великим емоційним, чи аж релігійним запалом. Тож зростає важливість метаекономіки, яка намагається з’ясувати, що відбувається в кухні економіки ще до того, як привезуть й розпакують напівфабрикати. Коли ще, якщо не зараз, варто зазирнути під поверхню економіки й дослідити, що за погляди, вірування і страхи ховаються там, у тихих глибинах? Варто було б взяти з наших вірувань і міфів щонайменше стільки, скільки ми навчилися у точних і строго математичних моделей поведінки людини.

Тому непогано було б тему animal spirits щонайширше розкрити, особливо якщо ми багато часу присвятили вивченню концепту homo oeconomicus, його антиподу чи додатків. Вочевидь, завдяки цьому можна буде набагато краще проілюструвати, що покладатися лише на строгі раціональні й механічні моделі, на яких зараз базується вся мейнстрімна економіка, може бути дуже однобоко й оманливо.

Спонтанні імпульси

Первісне значення animal spirits таке ж нечітке й розмите, як і термін Сміта про невидиму руку ринку. Адам Сміт використовує термін «невидима рука» лише тричі у всіх своїх творах. Те саме (за дивним збігом обставин) зробив і Джон Кейнс у «Загальній теорії» з animal spirits. Обох велетнів економіки спіткала однакова доля: вираз, якому вони насправді присвятили лише маленький абзац зі всієї своєї творчості, тепер вважається їхнім основним внеском в історію світової думки, а інші автори згодом написали про це цілі стоси книг. Кейнс згадує animal spirits у такому контексті:

...велика частина нашої діяльності залежить радше від спонтанного оптимізму, ніж від математичних розрахунків... Насправді ж усе більше схоже на те, що велику частину наших активних рішень... можна вважати проявом animal spirits — життєвої сили, проявом радше спонтанного імпульсу до діяльності, ніж до бездіяльності, але жодним чином не як суму середньо зваженої кількісної вигоди, помноженої на її ймовірність?... Проте якщо animal spirits, життєва енергія, ослабне й спонтанний оптимізм розпорошиться і залишить нас на поталу чистій математиці, підприємництво також занепадатиме і відмиратиме... ініціатива окремих людей буде на бажаному рівні лише за передумови, що розумний розрахунок вдасться доповнити й підбадьорити через animal spirits[912].

Animal spirits — термін, сам по собі дещо містичний: «Проте звідки animal spirits беруться, це вже трохи містика», — каже загалом немістичний словник Бішопа[913]. У класичному визначенні йдеться про уособлення довіри, термін не має нічого спільного з тваринами, і вже тим більше з духами. Йдеться лише про тих, які анімують, тобто приводять у рух, — про «імпульси до дії». Я б хотів розвинути цей концепт ширше й трохи менш ортодоксально — як тваринні інстинкти чи залишки тваринності з нашого найстарішого минулого. Люди, хоч і залишили найдикіші нетрі й переселилися в більш цивілізовані й краще прогнозовані міста, які, здається, перебувають під нашим контролем, проте свою дикість усе ще повністю не втратили. Вона переїхала до міст разом з нами, точніше — знайшла у нас сховище, ніби кожен із нас взяв із собою свого Енкіду.

Здається, що animal spirits — це те, що нас мотивує, анімує, що нас підганяє вперед у певний ірраціональний спосіб й дає нам також цілі, бажання, надії чи мрії. Вони непередбачувані, дикі й не піддаються математичному аналізу.

«Джон Мейнард Кейнс дав визначення для «animal spirits» саме як непередбачуваної рушійної сили людини, яка впливає на ринок цінних паперів й підганяє вперед економічні цикли»[914]. Або ж, словами двох видатних економістів, якщо ми говоримо про animal spirits, ми говоримо про міру, «до якої неекономічні мотиви визначають поведінку людей. При цьому їм