Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тож при травматичних неврозах, а надто спричинених жахіттями війни, ми з усією ясністю виявляємо егоїстичні мотиви Я, що прагне користі й захисту; їх самих навряд чи досить для виникнення хвороби, але вони підтримують і живлять її, коли вона вже виникла. Мета цих мотивів — уберегти Я від небезпек, загроза яких і стає приводом до захворювання; вони стають перешкодою й для одужання, яке настає тільки тоді, коли здається, ніби небезпека більше не повториться або коли Я дістає відшкодування за пережиту небезпеку.
Але такий самий інтерес Я виявляє і в усіх інших випадках виникнення та існування неврозів. Ми вже казали, що Я теж підтримує симптом, бо в ньому є такий елемент, який пропонує задоволення згніченим тенденціям Я. Крім того, залагодження конфлікту через утворення симптомів — найвигідніший і найприємніший вихід для принципу насолоди; воно безперечно позбавляє Я важкої і прикрої внутрішньої роботи. Ба більше, є навіть випадки, коли й лікар змушений визнати, що перехід конфлікту в невроз — найменш шкідливий і соціально найприйнятніший вихід. Не дивуйтеся, почувши, що часом навіть сам лікар змушений ставати на бік хвороби, з якою бореться. Бо ж не годиться йому геть в усіх життєвих ситуаціях грати роль фанатика здоров’я, він знає, що на світі є не тільки невротичні страждання, а й реальні нещастя, яких не можна уникнути, необхідність часом вимагає від людини, щоб вона пожертвувала власним здоров’ям, і лікар знає, що завдяки такій жертві однієї людини відвертається лихо від багатьох інших людей. Отже, якщо можна сказати, що кожен невротик від конфлікту втікає в хворобу, слід припустити, що в багатьох випадках ця втеча цілком обґрунтована, і лікар, дізнавшись про такий стан речей, мовчки й делікатно відступить.
Але провадьмо далі наш виклад, незважаючи на такі виняткові випадки. За звичайних обставин ми бачимо, що завдяки втечі в невроз Я дістає певний внутрішній виграш від хвороби. В багатьох життєвих ситуаціях його часто супроводить зовнішній виграш, більш-менш високо оцінюваний у реальності. Розгляньмо найчастіший випадок такого роду. Жінка, з якою чоловік поводиться дуже брутально і нещадно експлуатує її, досить-таки регулярно знаходить вихід у неврозі, — якщо це уможливлюють її схильності, якщо вона надто боязлива або порядна, щоб потай шукати розради в іншого чоловіка, якщо вона не досить сильна, щоб, попри всі зовнішні стримування, розлучитися з чоловіком, якщо в неї немає перспектив самій утримувати себе або знайти кращого чоловіка і якщо вона, крім того, сексуально міцно прив’язана до свого брутального чоловіка. Її хвороба буде лише її зброєю в боротьбі проти надміру сильного чоловіка, зброєю, яку вона може вжити задля оборони і надужити задля помсти. На хворобу вона може скаржитись, хоча, мабуть, скаржитись на свій шлюб не наважиться. В лікарі вона знаходить собі помічника і змушує свого звичайно жорстокого чоловіка дбати про неї й дозволяти на якийсь час бути відсутньою вдома, тобто й звільнятися від шлюбного ярма. Там, де такий зовнішній або випадковий виграш від хвороби добре виражений і реально його нічим не можна замінити, не слід дуже високо оцінювати можливості вплинути на невроз із допомогою терапії.
Тут ви мені закинете, що все сказане про виграш від хвороби цілком промовляє на користь поглядів, які я вже відкинув, думки, мовляв, Я само прагне неврозів і створює їх. Але стривайте, добродійки і добродії, це, можливо, означає лише те, що Я приймає неврози, яким аж ніяк не може перешкодити, і використовує їх з якнайбільшою вигодою, якщо від них узагалі можна мати вигоду. Це лише один бік справи, хоч і приємний. Коли невроз дає виграш, Я дуже добре порозумівається з ним, але він дає не тільки виграші. Як правило, невдовзі з’ясовується, що, погодившись із неврозом, Я здійснило кепську оборудку. За вирішення конфлікту воно заплатило надто дорогою ціною, і страждання, породжені симптомами, мабуть, не менш тяжкі, ніж страждання, спричинені конфліктом, а можливо, й перевершують їх. Я хоче позбутися страждань, пов’язаних із симптомами, проте не хоче втрачати виграшу від хвороби, — й саме цього йому не щастить зробити. Отож виявляється, що Я не було таким абсолютно активним, як йому здавалося, і нам слід добре запам’ятати цей факт.
Вельмишановні добродійки і добродії, коли ви як лікарі почнете працювати з невротиками, то скоро відмовитесь від сподівань, що ті з хворих, котрі найбільше скаржаться й нарікають на свою хворобу, найшвидше підуть назустріч вашим зусиллям і чинитимуть щонайменший опір. Радше буває навпаки. Ви без труднощів зрозумієте: все, що збільшує виграш від хвороби, посилює опір, пов’язаний зі згніченням, і перешкоджає терапевтичному впливу. До тієї частини виграшу від хвороби, що, так би мовити, народжується з симптомом, слід додати ще другу, яка виникає згодом. Коли така психічна структура, як хвороба, існує довгий час, вона зрештою поводиться мов незалежна істота, виявляє щось подібне до інстинкту самозбереження; формується своєрідний modus vivendi між нею та іншими складниками психічного життя — навіть тими, які, по суті, ворожі їй, — і навряд чи бракує нагод, коли вона знову може засвідчити свою корисність і потрібність, хвороба немов набуває вторинної функції, і та функція знову зміцнює її статус. Візьмімо тепер замість прикладу з патології яскраву ілюстрацію з повсякденного життя. Тямущий робітник, що сам собі заробляв на прожиття, внаслідок нещасного випадку на виробництві став калікою. Роботі тепер уже кінець, але бідолаха від часу до часу отримує невеличку пенсію за каліцтво й навчився використовувати свою куксу як жебрак. Його новий, хоч і погіршений спосіб існування цілковито спирається на те, що урвало його попереднє існування. Якби ви змогли усунути його каліцтво, то попервах позбавили б його засобів існування, бо постало б питання, чи він ще здатний узятися до попередньої роботи. Те, що при неврозах відповідає такому вторинному використанню хвороби, можна назвати вторинним виграшем від хвороби, ставлячи його поряд із первинним.
Загалом я хочу вам нагадати, щоб ви не недооцінювали практичного виграшу від хвороби і не перебували під дуже великим враженням його теоретичного значення. Як не брати до уваги раніше згаданих винятків, виграш завжди нагадує нам одну з ілюстрацій «розуму звірів», які подає Оберлендер у своїх «Fliegenden Blättern». Араб їде верхи на верблюді по вузенькій стежці, прорубаній на схилі крутої гори. Раптом за поворотом він помічає лева, що готується скочити на нього. Вершник не бачить виходу: з одного боку — прямовисна стіна, з другого — прірва; повернути й утікати неможливо, вже пропащий, гадає він. Натомість верблюд не такої думки. Разом із вершником він шугає в прірву, лев тільки очима кліпнув. Як правило, допоміжні засоби, що їх створює невроз, дають для хворого не кращий результат. Можливо, це стається тому, що вирішення конфлікту через утворення симптомів — зрештою, автоматичний процес, який може не відповідати вимогам життя і водночас не даватиме людині використовувати свої найкращі й найвищі сили. Якщо існує можливість вибирати, перевагу слід віддавати чесній боротьбі з долею.
Вельмишановні добродійки і добродії! Я повинен вам пояснити ще й інші мотиви, чому я не почав викладу вчення про неврози з повсякденної нервозності. Ви, можливо, гадаєте, ніби
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вступ до психоаналізу», після закриття браузера.