Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не спить, — стривожився він. — Раніше вона спала, принаймні куняла, але вся ця тяганина її розбурхала. Що мені робити? Чи вистачить скриньки і торби для боулінгу, щоб їй залишатися безпечною? Чи маю я хоч щось, чим міг би зробити її безпечнішою? Якісь чари, якийсь сіґул?
Коли Джейк торкнувся дверцят шафи, Каллаген сконцентрував усю свою волю — а мав він її достатньо, — щоб утриматись від втечі. Атональне гудіння зі спорадичним брязканням дзвіночків гнітило йому і слух, і душу, і здоровий глузд. Він добре пам’ятав придорожню станцію, як він тоді заверещав, коли чоловік у каптурі відкрив скриньку. Якою ловкою була та штука у скриньці! Вона лежала на червоному оксамиті… і крутилася. Дивилася на нього. І вся злостива скаженість всесвіту була сконцентрована в тому безтілесному, захланному погляді.
Я не втечу. Не побіжу. Якщо це може витримати хлопчик, я теж витримаю.
Атож, але цей хлопчик був стрільцем, відчуйте різницю. Він був чимось більшим за дитя ка; він був ще й всиновленим дитям Роланда з Ґілеаду.
Хіба ти не бачиш, як він зблід? Заради Христа, йому страшно не менше, ніж тобі! Тримайся, чоловіче!
Можливо, це можна було б уважати збоченням, але помічена ним надзвичайна блідість Джейка його зміцнила. А потім йому в голові закрутився шматок старої безглуздої пісеньки, він почав його наспівувати собі під ніс і ще краще заспокоївся.
— Бігаймо, бігаймо довкола шовковиці, — мугикав він собі під носа. — Мавпа доганяла ласку… мавпа думала, що то лише забава…[121]
Джейк обережно відчинив шафу. Всередині виявився кімнатний сейф. Джейк виставив на ньому цифри 1919, але це не подіяло. Він зачекав, поки механізм сейфа перевстановиться, обома руками (вони тремтіли) витер собі піт із лоба і спробував знову. Цього разу він набрав 1999 і дверцята сейфа автоматично відчинилися.
Бриніння Чорної Тринадцятки і контрапунктне дзвякання дзвіночків тодешу разом посилилися. Крижані пальці цих звуків, здавалося, порпаються у їхніх головах.
«А вона ж може заслати далеко, — думав Каллаген. — Достатньо лише трішечки послабити свій захист… відкрити торбу… відкрити скриньку… і тоді… ой леле, куди полетиш! Гоп, тут тобі й ласка!»
Разом з тим він розумів, що щось у потаємній глибині його душі хоче відчинити цю скриньку. Прагне цього. І в цьому прагненні він був не сам. Бо бачив, як укляк на колінах перед сейфом Джейк, немов богомолець перед вівтарем. Каллаген простягнув неймовірно важку, як йому відчувалося, руку, щоб зупинити хлопця, аби той не брався за торбу.
«Нема різниці, зупиниш ти його чи ні», — прошепотів чийсь голос в його мозку. Цей голос навіював сонливість і був вельми переконливим. А проте Каллаген тягнувся рукою. Ухопив Джейка за комір занімілими до нечулості пальцями.
— Ні, — промовив він. — Не треба.
Голос його звучав безбарвно, безвільно, депресивно. Коли він потягнув Джейка вбік, хлопець, здавалося, рушив, як в уповільненій зйомці чи під водою. Кімната тепер наповнилася якимсь хворобливим жовтим світлом, яке, бува, заливає пейзаж перед страшною бурею. Коли Каллаген сам укляк перед відчиненим сейфом (йому здалося, на коліна він опускався цілу хвилину), то почув голос Чорної Тринадцятки, тепер ще гучніший, ніж до того. Голос наказував йому вбити хлопчика, перерізати йому горло і напоїти кулю освіжаючою живою кров’ю. Відтак і самому Каллагену буде дозволено вистрибнути з вікна готелю.
«І всю дорогу вниз до Сорок шостої вулиці ти славитимеш мене», — запевняла його Чорна Тринадцятка абсолютно ясним, тверезим голосом.
— Роби вже, — зітхнув Джейк. — Ой, та роби вже, що сказано, чорт з ним.
— Ейк! — гавкнув Юк від дверей. — Ейк!
Обидва не звернули на нього уваги.
Потягнувшись до торби, Каллаген раптом згадав свою останню зустріч із Барлоу, королем вампірів, — Типом № 1, кажучи внутрішньою мовою Каллагена, — котрий прибув до містечка Салемз-Лот. Пригадав, як він зіткнувся з ним у будинку Марка Петрі, як батьки Марка лежали мертві на підлозі біля ніг вампіра, з розтрощеними черепами, а їхні жах які раціональні мозки перетворилися на желе.
— Коли падатимеш униз, я дозволю тобі шепотіти ім’я мого Короля, — шепотіла Чорна Тринадцятка. — Багряного Короля.
Каллаген дивився, як його руки хапаються за торбу — хтозна, що там було раніше, а зараз на ній був напис «ТІЛЬКИ СТРАЙКИ НА ДОРІЖКАХ СЕРЕДИННОГО СВІТУ» — і йому спливла згадка про те, як спершу був засяяв його хрест якимсь неземним світлом, що відігнало Барлоу, а потім знову почав темнішати.
— Відчиняй! — нетерпляче вигукнув Джейк. — Відчиняй, я хочу її побачити!
Юк гавкав тепер уже безперервно. Далі по коридору хтось крикнув: «Та вгамуйте нарешті вже того собаку!» — і теж був проігнорований.
Каллаген обережно витяг з торби скриньку з дерева привидів — скриньку, що блаженно й тихо довгий час простояла за кафедрою його церкви у Кальї Брин Стерджис. Тепер він її відкриє. Тепер він споглядатиме Чорну Тринадцятку у всій її розкішній величі. А потім помре. Вдячний.
ДЕСЯТЬ
— Сумно бачити занепад віри у людини, — сказав вампір Курт Барлоу і вихопив нікчемний потемнілий хрест із його руки. Чому він здатен був це зробити? Тому що — тримайся, далі йде парадокс, поміркуй над загадкою — отець Каллаген сам не відкинув хреста геть. Тому що він не сприймав тієї думки, що хрест — не що інше, як просто символ набагато більшої сили, що тече, мов ріка, під всесвітом, а може, й під тисячами всесвітів…
«Мені не потрібен символ, — розмірковував Каллаген, а відтак: — Чи не тому Бог залишив мене живим? Може, він подарував мені другий шанс, щоб я це зрозумів?» Цілком можливо, подумав він, кладучи руки на кришку скриньки. Другі шанси — одна зі спеціальностей Бога.
— Гості, та вгамуйте ви вже свого собаку, — долетів дуже звіддаля буркотливий голос готельної покоївки, і потім той самий голос: — Madre de Dios,[122] чому це тут така темрява? Що тут… що це за… шу… шу…
Вона, либонь, хотіла промовити шум. Якщо й так, договорити не змогла. Схоже, навіть Юк підпав під чари того бриніння, під спів кулі, бо перестав протестувати, покинув свій пост біля дверей і забіг до кімнати. Каллаген гадав, що тварина захотіла бути біля Джейка, коли надійде кінець.
Священик намагався утримати свої самовбивчі руки. Та річ в скриньці підвищила гучність своєї ідіотської пісні, і пучки його пальців відповіли на це тремтінням. Тоді знов заспокоїлись.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.