Читати книгу - "Лють"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хочеш, я тобі прочитаю?
— Моя перерва на вечерю триває лише годину.
Він вирвав їй з рук сторінки, спробував знайти потрібну. І злився, що слова розпливаються на сторінці, їхні обриси перетікають один в одний. «Ка…» — і Вілл відчув гострий, мов лезо, біль у скроні. Прокляття, принаймні два слова він знав.
— Джонатан Шеллі. — Він спробував розібрати ще слово. — Марний. Ні, він… мертвий. Він убив…
Енджі накрила його руку своєю. Спробувала забрати протокол, але він не віддавав.
— Ну віддай, — примирливо сказала вона, делікатно витягаючи сторінки з його руки.
Вілл стиснув кулаки і втупився в землю. Господи. Не дивно, що вона не могла бути з ним.
— Пробач, — заговорила вона м’яко.
Йому хотілося провалитися крізь землю, просто взяти й телепортуватися кудись.
— Пробач.
— Я прочитав цей лист раніше.
— Я знаю, що прочитав. — Енджі знову взяла його за руку. — Вілле, подивися на мене. Мені правда шкода.
Він не міг на неї дивитися.
— Хочеш, я прочитаю вголос?
— Роби, що хочеш, мені начхати.
— Вілле.
Він розумів, що вередує, але нічого не міг з собою вдіяти.
— Це правда.
Ліхтарик упав на землю, і, не відпускаючи Віллової руки, вона нахилилася, щоб підняти його. Потім посвітила на сторінки й прочитала:
— «П’ятнадцятого червня тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятого року Шеллі скоїв сексуальний напад на Мері-Еліс Фінні, п’ятнадцятирічну білу особу жіночої статі, й видалив їй язика ножем з зазубленим лезом, що призвело до смерті жертви. Крім того, Шеллі завдав кількох глибоких укусів плоті жертви й помочився на тіло. Криваві відбитки пальців Шеллі було знайдено на місці злочину й на трупі. Знаряддя вбивства знайдено в шафі у спальні Шеллі. Відома наркотична залежність: героїн, кокаїн».
— Енджі, — тільки й зміг сказати Вілл.
Вона мовчала. Кілька машин проїхало, перш ніж вона сказала:
— Пам’ятаєш, я казала тобі, що Майкл Ормвуд якось приходив сюди?
Його вже нудило від згадок про Ормвуда. Якби Вілл більше ніколи не почув його імені, то помер би щасливою людиною.
— Він сказав нам шукати нещодавно звільненого ґвалтівника, якого звуть Джон Шеллі. Сказав, що це дуже поганий хлопець і щоб ми трималися від нього подалі. — Вона подивилася на поліцейський рапорт. — Майкл вчився у середній школі Декатура. Напевно, він виріс у тих районах.
— Ти розпитувала його про дитинство, коли робила йому мінет?
— Хочеш, щоб я й тобі мінет зробила, Вілле? До цього ти ведеш?
Він рвучко скинув з себе її руку.
— Годі.
— Я читала його особову справу.
— Щось ти дуже цікавишся Майклом. Що в ньому такого? Чому він такий особливий?
— Ти мене не слухаєш. — Вона розмовляла з ним, як з дитиною, і йому це не подобалося. — Майкл ходив у середню школу Декатура, отже, жив у тому районі. Він був на кілька років старший за Джона, але про той злочин мусив чути. І про язик теж мав знати. Чому ж він не згадав про це тобі? Чому не сказав: «Слухай, а це нагадує мені те, що сталося двадцять років тому, буквально по сусідству зі мною»?
Вілл був надто сердитий, щоб замислюватися над цим запитанням.
— Джон сказав мені, що його хтось шантажує.
Вілл розсміявся.
— Ти думаєш, Майкл Ормвуд знає про маніяка, який ґвалтує, вбиває жінок і відкушує їм язики, але замість заарештувати шантажує його? За що? Що в цього Джона Шеллі такого є, що потрібно Майклу?
— А як ти поясниш те, що Майкл сказав мені остерігатися Джона Шеллі? Що він не згадав випадок із дівчиною в тому районі, де виріс?
Вілл спробував звернутися до її здорового глузду.
— А як ти поясниш інших жертв?
— Яких інших жертв?
— Торік на двох дівчат напав чоловік у чорній лижній масці. Їм обом він відкусив язики.
Її губи розтулилися від подиву.
— Джон Шеллі вже сім місяців на свободі, — сказав Вілл. — Обидві дівчини жили за тридцять-сорок хвилин звідси. — Енджі мовчала, тому він додав: — Джулі Купер — п’ятнадцять років. Іншій дівчинці було всього чотирнадцять. Що поєднує ці злочини? Що між ними спільного?
— Ти ж знаєш, у всіх злочинців свої методи. Навіщо йому від них відходити? Навіщо б він комусь язика відкушував, а комусь відрізав? Навіщо би переходив від дівчаток до дорослої жінки?
Вілл згадав Майклову відповідь на це запитання, проте з Енджі нею не поділився.
— Чому ти раніше не сказав мені про інші випадки?
— Коли, Енджі? За вечерею? А може, коли ми трималися за руки й довго гуляли в парку?
— Ти міг би мені сказати.
— Навіщо? Хто міг знати, що ти докотишся до того, що злягатимешся з засудженим педофілом?
Вона задерикувато задерла підборіддя.
— Я з ним не спала.
— Поки що.
Енджі важко зітхнула.
— Є один беззаперечний факт: Шеллі зґвалтував і вбив п’ятнадцятирічну дівчинку. А потім відрізав їй язика.
— Він не… — Вона знову подивилася на фотографію Джона Шеллі. — Хай там що він зробив, він уже не той.
— Джулі Купер було п’ятнадцять, — нагадав їй Вілл. — Він зґвалтував її у провулку за кінотеатром. І відкусив їй язика.
Енджі похитала головою.
— Анні Ліндер було чотирнадцять. Її знайшли у Стоун-Маунт-парку наступного дня. Вона тримала свій язик у руці, наче страховий поліс. Її пальці довелося розтискати силоміць.
Енджі все не відповідала.
— Синтія Баррет, Енджі. Синтії Баррет було п’ятнадцять.
— Майклова сусідка.
Вілл знизав плечима.
— То й що з того?
— Скажи мені, звідки вони знайомі? Чому Майкл взагалі попередив мене про нього? — Вона сердито махнула в бік горілчаного магазину. — Тебе там не було, коли він приходив. Між ними щось відбувається. Майкл ненавидить цього хлопця.
— Може, я ще чогось не розумію? — спитав Вілл. — Бо мені здається, ти така сердита на Майкла Ормвуда, що не можеш тверезо мислити. Чому, Енджі? Чому ти не можеш викинути цього козла з голови?
Вілл побачив, як у її очах спалахує лють, і зрозумів, що вона згадує ті незліченні рази, коли він запитував у неї те саме.
Моторошно спокійним тоном Енджі спитала:
— А ти не поцікавився у Майкла, скільки років було його дружині, коли вони познайомилися? — Відповісти вона йому не дала. — П’ятнадцять, Вілле. А йому було двадцять п’ять.
— Він її зґвалтував і відкусив язика? — спитав Вілл. — Якщо ні, то я не розумію, що в цьому такого.
— Кажу тобі, Джон цього не робив.
— Я сам у нього запитаю, коли заарештую.
— Ні. — Вона вхопила його за руку так, наче могла зупинити. — Я сама.
Вілл недовірливо подивився на неї.
— Ти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.