Читати книгу - "Тінь перемоги"

флюгерами. І нічим більше ці плазуни бути не могли. Подув вітерець в інший бік, і на одному гектарі з Жуковом не виявилося нікого. І генерал-лейтенант Телєгін з дружиною в гостях у Жукова не тому, що дружба тут нерозривна. Тут інша причина. Зовсім недавно Тєлєгін був членом Військової ради Групи радянських окупаційних військ та радянської військової адміністрації в Німеччині. У Головному політичному управлінні Радянської Армії він був людиною № 2. Вище нього за положенням був тільки сам начальника ГоловПУР'у. Тєлєгін, як ми пам'ятаємо, повинен був стежити за моральним станом усіх радянських воїнів у Німеччині, починаючи з Жукова, і подавати особистий приклад праведної поведінки. З цими обов'язками Телєгін не впорався. Він не припиняв крадіжки Жукова і сам прокрався. В особливо великих розмірах. Жукова Сталін прибрав з Німеччини. Але прибрав і Тєлєгіна. І відправив Сталін Тєлєгіна на курси удосконалення політичного складу... Вчора Тєлєгін - друга людина в ГоловПУР'і, сьогодні - школяр серед початківців партійних і комсомольських працівників. Вищих керівників Сталін посилав на навчання тільки на знак жорстокої немилості. Зазвичай виліт на навчання передував арешту. Так було з генерал-лейтенантом Павлом Ричаговом. Сьогодні Сталін вірить Ричагову, і Ричагов - заступник наркома оборони. А завтра Сталін в Ричагові розчарований, і посилає його вчитися в академію. За одну парту з капітанами і старшими лейтенантами. Це приниження перед арештом. Повчився кілька місяців? Вистачить. В один гарний день під час перерви між заняттями - тебе зустрінуть бадьорі хлопці і візьмуть під білі рученьки.

Саме цей сценарій чекав Тєлєгіна. Навчатися на курсах удосконалення йому залишилося зовсім недовго. Його арешт уже вирішений. Цього ні Тєлєгіну, ні численним його друзям знати поки не дано. Але друзі Тєлєгіна вже кинулися від нього в усі боки настільки ж борзо, як і від Жукова. Тєлєгін з дружиною збиралися зустрічати Новий рік удвох, але подзвонив Жуков. До нього й поїхали.

Висловлюю припущення, і можете зі мною не погоджуватися: якби Сталін не скинув Тєлєгіна з тих захмарних висот, якби Тєлєгін все так же був великим начальником, а не слухачем курсів політграмоти, то він до Жукова в гості теж не поїхав би.

3.

Заперечують, що це ми все про особисті якості та риси характеру Жукова? Чи не час про стратегію? Ні, товариші. Ми говоримо не про риси характеру. Ми говоримо про полководницькі здібності нашого героя. Підбір і розстановка кадрів - найважливіша сфера діяльності полководця. Розумний вольовий полководець таких же собі й підлеглих підбирає. Знову і знову звертаюся до великого Макіавеллі: «Про розум правителя насамперед судять по тому, яких людей він до себе наближає». Жуков - на білому коні, і навколо натовп друзів, яких він вибрав сам. Трохи хитнувся Жуков у сідлі, і пурхнули друзі, як горобці. Ось мудрість Жукова: в його оточенні виявилися одні пройдисвіти. Сильних, вірних, мудрих і чесних людей поруч з ним чомусь не виявилося.

Дивує і жуковський плач. Хочеться поплакати, закрийся на ключик, поплач вдосталь. Але не при гостях же!

Жуков - мародер і розкрадач народного надбання. Будь-якого солдата, офіцера, генерала поставили б до стінки навіть за тисячну, за мільйонну частку того, що накрав Жуков. Але Сталін Жукова не розстріляв, не посадив, не заарештував, погони не зірвав, у той момент ще навіть не конфіскував награбованих діамантів. А Жуков уже плаче.

У Москві Жукову роботи немає. На посаду мислителя він не тягне. До Німеччини його посилати не можна. Він вже прокрався на Німеччині, і під його керівництвом радянські війська в Німеччині розклалися до ступеня повної нездатності воювати. Сталін ставить його на військовий округ. І Жуков пустив сльозу. Мерецков і Рокосовський свого часу пройшли через арешт, тортури, камеру смертників і навіть через імітацію розстрілу. Вони ж не знали, на який розстріл їх тягнуть, - на туфтовий чи справжній. Вони пройшли через це. А якби з Жукова погони зірвали, як би він тоді себе вів?

4.

Полковник К. К. Тєлєгін продовжує розповідь про те, як плакса Жуков зустрічав новий 1947 рік: «Годині о другій ночі несподівано приїхали В. В. Крюков та Л. А. Русланова, "втекли" як пояснила Лідія Андріївна, з якогось вечора, де вона виступала. Людина рідкісної чуйності, вона відразу ж вловила настрій присутніх, розгорнула принесений з собою великий пакет і кинула на стіл двох впольованих тетеруків

– Я бажаю, Георгій Костянтинович, - сказала вона, - щоб так виглядали всі твої вороги!» (Наш сучасник. 1993 № 5 стор.16)

Ох, які сміливі в Жукова друзі! І які дурні. Потрібно знати, що дача Жукова прослуховується. А якщо цього не знаєш, то потрібно припускати, що справа йде саме так. І тріпати язиком, виходячи з припущення, що твоя балаканина буде докладеною куди слід.

На святковому столі Жукова - два тетереви з простреленою головою. Лідія Андріївна Русланова бажає Жукову щоб саме так, з простреленими головами, лежали його вороги.

Хто ж Жукову ворог? Хто усунув Жукова від німецької годівниці? Хто товариша Жукова до сліз довів?

Їх, лиходіїв, двоє. Як і вбитих тетеревів. Один лиходій - міністр державної безпеки СРСР Абакумов Віктор Семенович. Він намагається розібратися з крадіжками Жукова, Тєлєгіна, Сєрова та їх багатотисячного оточення.

А другий лиходій, що відвадив Жукова від німецької халяви, - це один чоловік Джугашвілі на прізвисько Сталін.

І ось Русланова бажає Жукову, щоб його вороги лежали з простреленими головами... Такі слова доповідали в першу чергу Абакумову. А Абакумов доповідав Сталіну. Крім того, ті ж слова доповідали по інших каналах в першу чергу особисто Сталіну. А Сталін потім слухав доповідь Абакумова і перевіряв його: не переплутав чого, про все чи доповів?

Уявіть себе товаришем Сталіном. Прокидаєтеся ви до полудня 1 січня 1947 року. Голова болить після вчорашнього. А вам доповідають, хто, що й кому вчора бажав, вказуючи на величних жирних птахів