Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Та спрацьовували тут не лише чинники прагматичного характеру. Певну роль відіграли, скажемо так, чинники ідейні. Посередниками на переговорах Хмельницького з московітами часто ставали православні ієрархи з Османської імперії – уже згадувані патріарх Паїсій, митрополит Йоасаф та інші. «… навряд чи можна погодитися, – відзначала Наталія Яковенко, – з поширеною серед істориків думкою, що гетьман напрочуд уміло використав для своїх дипломатичних пасьянсів вище духовенство. Навпаки, це мудрі східні ієрархи, схоже направляли гетьманську шаблю у потрібному їм керунку»575. Залишається лише нагадати, що «мудрі східні ієрархи» не були самостійними фігурами й часто діяли в інтересах очільників Османської імперії.

У період Хмельниччини, як уже зазначалося, туркам цікаво було втягнути Московію у війну проти Речі Посполитої і тим самим забезпечити спокій на своїх землях у Північному Причорномор’ї. Взяття під протекцію московітами Війська Запорізького вело до їхньої війни з Річчю Посполитою. Це чудово розуміли в Москві й не поспішали брати під царську руку єдиновірних козаків.

У березні 1652 р. посол Хмельницького Іван Іскра, прибувши до Москви, запропонував прийняти під опіку Військо Запорозьке. Царські урядовці, аби не провокувати війну з Річчю Посполитою, згодилися взяти лише військо, без території, передбачаючи надати козакам землі між річками Дон та Ведмедиця.

Лише восени 1653 р. Московія зважилася на війну з Річчю Посполитою. Земський собор прийняв рішення про опіку Московії Війська Запорізького576. 19 (9 за ст. ст.) жовтня 1653 р. з Москви вирушило велике посольство до України, яке очолив боярин Василь Бутурлін (?—1655)577, а 2 листопада (23 жовтня за ст. ст.) московське керівництво оголосило війну Речі Посполитій.

Тепер лишилося справу довести до логічного завершення. На початку січня 1654 р. московське посольство прибуло до Переяслава. 16 (6 за ст. ст.) січня прибув сюди й Хмельницький. Через два дні, 18 (8 за ст. ст.) січня, відбулася Переяславська рада.

Після від’їзду Бутурліна гетьман і старшина почали виробляти проект договору з Московією. Цей документ не зберігся. Тому говорити про те, як уявляла собі козацька еліта відносини з Московією, проблематично. Цей проект, судячи з усього, був скорочений і суттєво відредагований у Москві. До нас дійшли у російській редакції т. зв. Березневі статті 1654 р., які визначали відносини московського царя й Війська Запорізького578. Правда, є сумніви щодо автентичності цього документа.

Чи збирався гетьман виконувати умови Березневих статей? Схоже, для нього це була чергова політична комбінація, реалізація якої залежала від різних чинників, що виникали. Він і далі, незважаючи на заборону, контактував і з очільниками Османської імперії, й навіть Речі Посполитої. Цей хитромудрий політик звик до того, що договори, які укладалися, часто вартували не більше, ніж той папір, на якому писалися. Певно, так Хмельницький сприймав і Березневі статті, які почав порушувати буквально наступного дня після їхнього прийняття.

За якихось півроку перед Переяславською радою, у 1653 р., Хмельницький вів перемовини з османами про чергові умови протекції. У 1655—1657 рр. він відряджав посольства до турецького султана, які декларували вірність гетьмана правителю Османської імперії579.

Незадовго після укладення Березневих статей, 16 квітня 1654 р., Хмельницький писав до кримського хана Іслама Гірея, що він і його військо «на вічні часи» не порушить взаємної присяги про «братерський союз» і «приязнь». При цьому зазначав наступне: «Що ж до Москви, з якою ми вступили в дружбу, то ми це зробили згідно з порадою Вашої Царської Милості (тобто хана. – П. К.). А з усього бачимо, що ляхи стягають людей з різних земель на нашу загибель, то чому б ми не мали цього (домовленостей із Московією. – П. К.) робити?»580.

Наскільки можна довіряти цьому листу Хмельницького до Іслам Гірея? Звісно, маємо певну дипломатичну гру. І все ж видається, що Хмельницький був достатньо щирим. Йому справді потрібен був союзник. А оскільки цей союзник вважався васалом (хай навіть номінальним) кримського хана, то нічого в цьому крамольного гетьман ніби не бачив. Навпаки, це можна було трактувати як продовження «старої лінії».

Щоправда, Іслам Гірей не був у захваті від союзу Хмельницького з московським царем. Приймаючи наприкінці квітня 1654 р. козацького полковника Семена Савича, він докоряв козакам: «Як же це ваш (гетьман. – П. К.) і всі ви, козаки, забули мою приязнь і раду?»581 Тут мимоволі виникає питання, чи не зрадив Хмельницький Іслама Гірея? Чи, може, він відплатив зрадою за зраду?

Надії українських козаків на допомогу Москви особливо не виправдалися. Російські війська переважно вели військові дії на литовських землях.

Тим часом українські землі виявилися недостатньо захищені. Навесні і влітку 1654 р. точилися локальні бої в районі Подністров’я. Основні ж бої були попереду. Тим часом влітку різко для України змінилася зовнішньополітична ситуація. У червні помер хан Іслам Гірей. Існує легенда, що його отруїла одна з його дружин,