Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

Це усвідомлення накрило її несподівано, під час розмови з ним. Єва в одну мить зрозуміла, що дійсно любить його, але того, яким він іноді себе проявляв, в їхні кращі часи, не цей панцир.

«Хоча, якщо подумати, адже я  приймаю і його темні сторони, бачу його справжнього крізь цю товщу льоду, а значить - люблю весь цей моноліт на ім'я Адам. Господи боже, невже це сталося і я закохалася в Пірса ?! »

Адам не став їй передзвонювати, що й не дивно, адже це одкровення злякало навіть Єву, а його і поготів. Вона б багато дала, щоб в цей момент побачити вираз його обличчя, а ще краще забратися йому в голову і прочитати всі його думки.

До Портленда вдалося приїхати тільки рано вранці, але втома не дозволяла їй робити якісь заходи, тому Єва зняла номер в мотелі і проспала там до обіду. Передчуття від тих очікувань, які вона собі змалювала ставали тривожними, через що вона відтягувала момент зустрічі з біологічними родичами з мазохистською стійкістю.

Спочатку Єва вирушила в трейлерне містечко, легко відшукавши там трейлер, в якому вона виросла. Місце, де не витало жодного хорошого спогаду , лише жаль і непереборне бажання втекти. Час тут ніби плинув інакше, як в болоті, без видимих змін. Хіба що колись біла фарба висіла лахміттям, а в проржавілій обшивці вже виднілася діра. Старий Чак, як зазвичай, сидів в пошарпаному пластмасовому кріслі біля входу, ліниво чухаючи свій опуклий живіт. Він звичайно ж її не впізнав, прийомний батько і раніше якось не особливо звертав на неї уваги. Єва теж пройшла повз, не відчуваючи ні найменшого бажання привітатися або поцікавитися як справи. Ці паразитуючи на державній допомозі «батьки» абсолютно нічого їй не дали, ніякого душевного тепла, тому і вона не відчувала себе винною.

Це ж так само  стосувалося і старих друзів. Багато роз'їхалося, когось вже не було в живих, хтось, як Майк сидів у в'язниці, а ті хто залишився і прижився в Портленді вже навряд чи були їй цікаві. Тим більше за стільки років узи дружби розсипалися самі собою. Просто в той час декільком підліткам було по дорозі. Навіть тоді до дружби Єва підходила дуже вибірково, а зараз і поготів. ... Як втім і до кохання.

«І треба ж, обрала самого, що ні є найкращого», - з іронією подумала Єва, зітхнувши. З гіркотою вона зізнавалася собі, що зараз у її житті поруч з нею дуже мало споріднених душ, тих, на кого можна покластися, тих, хто закриє тебе своєю спиною і зцілить словом, тих, заради кого можна сміливо пожертвувати життям, тих, хто скаже тобі «спасибі, що ти є».

А ще менше тих, з ким їй хотілося б бути. Адам виявився першим в їх числі, як не дивно і не дивлячись ні на що, але це була саме та споріднена душа, шматочок, разом з яким складалося її ціле.

«Залишився ще один пункт розчарування», - промайнуло у неї в думках, перш ніж вона доторкнулася до кнопки на дверному замку.  Єва зробила крок назад і завмерла, розмірковуючи, а чи не повернутися їй до машину і не змитися додому.

Облізлі двері, яку регулярно били вже не один десяток років, відкрила такого ж виду пом'ята жінка:

- Мені більше не потрібна страховка, скільки можна повторювати вашому братству ?! - невдоволено гаркнула вона, збираючись знову зачинити двері.

- Двадцять сім років тому, новонароджену дівчинку кинули замерзати на пляжі. Дівчинка як бачите зросла, і я хочу знати, яке ви має до цього відношення? - рішуче зупинила її Єва, помітивши промайнулий сором в очах жінки.

- А-а-а, значить ось як, - промимрила вона, сумніваючись пускати Єву всередину або продовжити розмову через поріг.

- Мене звуть Єва, і я зовсім не збираюся когось звинувачувати або вимагати визнання, - примирливо сказала Єва, з жахом шукаючи в цій жінці зовні схожі з собою риси. - Я просто хочу трохи пролити світло на своє народження.

- Нічого особливо, розповідати нічого ... моя сестра народила тебе в сімнадцять від якогось бродячого музиканта, бачте очі у нього були гарні. Нагуляла з дуру, хоча у самій був наречений, хороший хлопець, солдат, він в той час служив. Наш батько вигнав її з дому, коли живіт став дуже помітним. Дитину вона не хотіла, музиканта того вже й сліду не було. Перед людьми соромно було, тинялася у двоюрідної тітки. Не хотілося їй життя своє губити змолоду. Вона дурна тоді була, молода, вітряна. Пішла на пляж з животом - повернулася без. Сказала, що дитина мертва народилася. Адже вона на малих термінах намагалася різними способами позбутися. Ми вже й не стали лізти. А тут і Тоні повернувся з армії, вона за нього заміж вискочила. Це тільки потім, через кілька років вона мені зізналася, що дівчинка жива була, ти тобто. Гріх на неї великий, злочин це як би ...

- Як звали цю жінку? - холодно поцікавилася Єва, у неї язик не повернувся вимовити слово «мати».

- Ронда, а мене Марла. Немає її вже в живих, померла три роки тому, рак зжер. І дітей у неї більше не було. Ось і вся історія.

- Ясно, - круто розвернувшись, без всяких сентиментів Єва попрямувала назад до машини. Тіні минулого остаточно розвіялися, більше їй нічого не хотілося знати, ніяких подробиць, ні якою була її мати, ні бажання поглянути на фото, ні родичатися з тіткою. Вкотре життя показувала їй, що зовсім не набір генів, і не біологічний зв'язок робить людей рідними.

Але все одно чомусь було дуже гірко і боляче. В голові ніяк не вміщалося, як можна було кинути беззахисне немовля вмирати? А ще Єва злилася, що саме така жінка дала їй життя, вірніше намагалася всілякими способами відібрати.