Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

   Каріна так і не змогла заснути. Спогади ніяк не відпускали. Те кохання ніяк не минало. Вона думала, що пройдуть роки все з часом якось забудеться, відлюбиться, але нічого не забулося. Вона все ще кохала…

  Антон сонно підкрався до неї цілуючи обличчя. Попри все він був рідним для неї і дуже близьким. В його очах вона прочитала жаль і сором. Він увімкнув кавомашину.

— Карін, ти каву будеш? 

— Я вже пила, — відповіла тихо, але подумавши сказала: — Але вип'ю ще раз.

Чоловік оперся на стільницю і винно опускав очі почухуючи потилицю. 

— Я вчора трохи перебрав і ніс всіляку…всіляке непотрібство. Вибач мені, — попросив Антон обіймаючи дружину за плечі. 

Каріна спочатку сиділа сковано, але відчувши його теплі дотики пом'якшала. 

— То не перебирай більше, добре? — озирнулася до нього, а він ствердно хитнув головою. Каріна мало вірила в це, бо такі обіцянки він давав не вперше, але їй хотілося вірити, дуже хотілося. Це ж її Антон. Він любить її, завжди любив. 

   Антон розумів, що його дружина ні в чому не винна. Він ж прекрасно усвідомлював, що вона його не кохає. А якщо і кохає, то не так сильно, як він її, не так сильно, як того Тимофія. І він був на це згідний. Тож тепер не варто висувати їй якісь обвинувачення, їй не варто вибачатися за те, що вона любить. Взагалі для чого існує слово відлюбилося? Навіщо воно? Відлюбити, хіба можливо це. Він  як не хотів би, так любив її лиш сильніше, а вона… вона просто завжди сильніше любила того іншого. Ні, йому не відлюбиться, як і їй.

   Кавомашина голосно перемелювала каву, а Каріна перемелювала в голові думки. Як вона має сказати чоловіку, що наречений їхньої доньки, син того самого Тімохи? Господи, що ж тепер буде. Навіть у фільмах таке не трапляється, а в житті? Життя теж виходить жартує над нею. Тільки от їй зовсім не до жартів.

— Виглядаєш стурбованою, — почав говорити Антон ставлячи перед дружиною каву. — Все гаразд?  

— Так, — швидко відповіла, — Тобто ні, нам треба поговорити, Антоне.

Той зробив кілька ковтків кави і запитав:

— Ти хочеш розлучитися зі мною? — питав з нотками страху в голосі.

— Ні, — впевнено відповіла Каріна простягаючи йому свою долоню. Антон швидко взяв її в свої і поцілувавши пальці сказав:

— Дякую.

— Наречений Лізи це син Тимофія Єременко, — проговорила швидко. 

— І, що ти цим  хочеш сказати? — не зрозумів Антон. 

Каріна нервово підтисла губи і зиркнула на ромашки. Антон повільно постав чашку на стіл і пильно глянув на дружину. Тепер було страшно їй, а не йому.

— Чекай…— важко видихнув він. — Ти хочеш сказати, що наша Лізка крутить шури-мури з сином того покидька, який кинув тебе дев'ятнадцять років тому?? — зірвався Антон на ноги, закладаючи руки в волосся. Знову захотілося випити. Важко глянув на полицю з спиртним, але стримався. Дихав. 

— Антоне, — зірвалася Каріна на ноги, — Не спіши з висновками, ми не знаємо що то за хлопець…, — говорила спокійно, але голос однаково зривався від перехвилювання. 

— Мені достатньо знати що за людина його батько, — суворо зиркнув він на дружину.

— То вже було в минулому…

— Так, — грубо відповів він, — І тому я не хочу, щоб це знову пролізло в наше майбутнє! 

— Він зробив їй пропозицію, тож схоже він серйозний хлопець, – не здавалася Каріна.

Антон знову розтер обличчя руками. Страх втратити тепер щей доньку засів десь у свідомості. Поличка з спиртним манила його не на жарт. 

— Я не дозволю цьому безголовому знову пробратися в твоє життя! — крикнув він гримнувши дверима. 

Через кілька хвилин на кухні з'явилася донька, теж сонно потираючи очі. А сама Каріна хоч і не спала, проте виглядала бадьорішою за всіх. 

— Тато схоже не в гуморі, – смикнула губами Ліза теж збираючись випити кави.

— Швидше не в тонусі.

— Це через моє спонтанне одруження? — повертіла губами донька.

— Ні, це через моє сумбурне минуле, — легко всміхнулася Каріна.

— До речі, Тьома хоче приїхати разом з своїм батьком познайомитися з вами.

Каріна знову вчепилася пальцями в стіл. Не знала як їй на це реагувати. Вона боялася зустрічатися з Тимофієм Єременко, але як же вона хотіла його побачити, пробачити, забути і пригорнути. Дійсно сумбурне минуле. Сумбурні думки.

— Мам, ти мені не подобаєшся, — сказала Лізка сідаючи поруч з кружкою кави. — Може тобі теж зробити? — запитала вона матір.

— Я вже пила сьогодні, — сказала жінка, але згодом додала: — Але схоже треба випити ще. 

— То що? Коли їм можна приїхати?

В Каріни аж око засіпалося від перехвилювання. Вона лиш мовчки пригубилася до кави.

— А батько Тьоми такий турботливий, запитував які ти квіти любиш.

— А ти що сказала? — запитала Каріна з широко розплющеними очима. 

— Ну, сказала, що наче як ромашки, бо в тебе он вони круглий рік стоять. Хоча тато тобі завжди троянди дарував…— висловлювала думки вголос дівчина.

— І що, ти про мій вазон теж розказала? — злякано запитала Каріна.

— Мам, ти якась дивна, чесне слово. 

— Не зважай, просто ми з татом вчора трохи посварилися, от я і на нервах. 

— То помириться до того, як вони приїдуть. Я хочу презентувати Артему нормальну сім'ю, а не черепки від неї, — говорила Ліза з сумом у голосі, збираючись йти, але додала:— І до речі, Тьоми тато просив тобі передати, що приїде з букетом хамоміли. Схоже він теж веселий дядько, — говорила наче сама до себе Ліза, бо Каріна вже нічого не чула. Одне слово хамоміла сказало їй все. Він знає про неї, як і вона про нього. Знову знущається? Чи можливо в ньому теж досі живуть якісь почуття? Ні, такого не може бути, — струсила вона головою. Такого просто не може бути. Заради доньки вона буде звичною матір'ю, щасливою дружиною і аж ніяк не закоханою ромашкою. 

###

Ну, що ж зустріч цих двох все ближче)) тому треба буде тримати голову і почуття під контролем;) як думаєте, зможуть?