Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ах ... ні, не на моїй стороні. - вже з байдужим голосом сказала я.

  Змирившись з тим, що відповіді на своє запитання я не отримаю, та й їдальня на одному поверсі з кабінетом ректора, я пішла на сніданок. Їдальня в академії дуже велика, але нічого дуже примітно я в ній не знайшла. Білі стіни, білі обідні довгі столи на кілька чоловік, дерев'яні стільці з красивою плетеною спинкою та пункт роздачі їжі. Місць у їдальні – море. Як і вже сидячих адептів… Що що, а я не любила ніколи, коли на мене дивилися тисячі очей незнайомих мені людей. А зараз на мене дивитимуться сто відсотків, як мінімум тому що просто там ніхто не може потрапити до академії посеред навчального року… плюс до всього, багато хто знає хто я. пройшла до пункту роздачі та взяла свій піднос. За стійкою стояла жінка зрілих літ повної статури в білому фартуху.

-Доброго ранку, мені пожалу ... - почала з посмішкою говорити я, але ... -Мені не важливо що ти хочеш і ні, ранок не добрий, просто тицьни на те що тобі насипати і ВСЕ! - М-да... мабуть із гарним настроєм тут проблемки.

  Я вказала пальцем на салат на вигляд свіжий, зелений чай та булочку з корицею. Швидкими рухами мені, в буквальному сенсі, кинули все на тацю і жестом показала "Тікай поки жива".

-Наступний! - Поставила крапку в нашому, "добродушному" розмові кухарка.

-Злюка… – пробурмотіла собі під ніс я. Відійшовши від стійки подачі, я побачила собі столик біля вікна. -Ідеально, - тихо сказала я і пішла до свого місця, - ой, так він ще й не зайнятий.

  Сівши на плетений стілець і поставивши тацю на стіл, я подивилася у вікно. Через погоду на вулиці, у склі я могла дивитися не лише за видом з вікна, а й за тим, що відбувається у їдальні… і я помітила що, напевно, 90% очей дивляться на мене. М-так, не найприємніше почуття. Ранок сьогодні явно не задався з самого початку. Раптом стіл трохи здригнувся і хтось сів на місця поряд зі мною. Я різко повернула обличчя та ...

-Привіт ще раз! - Усміхаючись, знову сказала та сама шатенка, по другий бік столу сиділи ті самі близнюки. - Ми тут подумали, адже я так і не познайомилася з тобою вранці належним чином.

-Ой, ні-ні, все нормально. - Намагалася відмазати я, сподіваючись що вони підуть і я спокійно поснідаю.

-Що правда? Проблем немає? - сказала дівчина, після чого я похитала головою у відповідь. - Тоді ти не проти того, щоб ми посиділи за сніданком з тобою, правда? Тоді чудово. Так ось. – Не цього я чекала мотаючи головою… – Я Велинда, для своїх просто Лі чи Лінда. Це Шиллі та Віллі, близнюки.

-Дарова. – В один голос відповіли хлопці. -А ти, як я гадаю, принцеса Аделаїда, так? - Взявши в руку чайну ложку і набравши трохи морозива зі свого таця сказала дівчина. Ах, ну так, зараз почнуться запитання. Хай живе допит!

-Так, але можна просто Аїда. - з тупуватим посмішкою відповіла я.

-Аїда означає. Добре, ну як? Розповідай! - Взявши до рота набрану ложку морозива почала питати дівчина.

-Що як? - Не розуміла я. -Ну, якого це, бути принцесою? У Палаці? То ще й дізнатися про існування магічної сили? І все буквально за місяць. - із захопленням в очах живила Лінда.

-Оу, це ... ну, як сказати? Нічого особливого, багато хто сильно романтизує королівське життя, у ньому теж купа проблем... своїх. А що про магію... до цього я сама ще не звикла і зараз нічого сказати не можу. - Так, може, дуже коротко відповіла, але що мені залишалося робити? Після завтраку, ми пішли разом на першу пару - "Основи цілительства". Так, я вирішила дізнатися про своє розклад уже завтра, мабуть, сьогодні ректору не до мене.Тим було фіолетово на те, що розповідав старенький препод. Серед магів, хто чим тільки не займався, не навчанням звичайно, хтось спав, хтось доїдав сніданок, хтось робив "квіточку" зі сторінок підручника, хтось влаштовував бої жуків. Без поняття звідки вони взяли комах взимку у такий лютий холод, але факт залишається фактом.

  Кабінет цілителів був великий, ні... ВЕЛИЧЕЗНИЙ! І це навіть не кабінет, і навіть не аудиторія, це розміром, та й формою з амфітеатр чи спортивне поле зі стільцями та столами, що йдуть вгору.

-Доброго ранку містер Бінокіо. - привіталася дівчина з низьким, стареньким чоловіком зі смішними окулярами та довгим носом.

-Бінокіо? - Перепитала тихо в неї. -Ти Часто з нього жартуєш? - Запитала я у подруги.

-Ну як часто, щоразу коли у мене з ним заняття. – посміюючись відповіла дівчина, коли ми вже піднімалися до верхніх рядів.

  В аудиторії вже був один потік цілителів, які зайняли перші два ряди, один потік заклиначів, останні три, і простір між ними був порожнім… якщо не враховувати нас із Ліндою. Професор був низьким, повненьким, із супер короткою стрижкою та овальними окулярами. На ньому була сіра сорочка, заправлена в сині джинси з коричневим шкіряним ременем.

У коридорі почулися швидкі кроки та чийсь сміх, через пару хвилин до аудиторії увійшов потік магів-захисників та бойових магів… але серед них я не побачила Вільяма… де він чорт забирай? І правду образився через ту розмову? Нарешті, викладач почав урок. Він нудно розповідав про лікувальні рослини, їх розміщення, застосування в лікувальних цілях, про правильне використання і як вони виглядають у різні пори року. Перші ряди, тобто цілителі, були дуже зацікавлені в уроці, на відміну ... від магів.

-Я профессор Біоніо! Адептка Велинда, може припините з мене жартувати? - Топаючи ніжкою по підлозі,, зло говорив професор, поки ми з новою подругою зручно вмощувалися на верхніх рядах.

-Гей, принцеса, ти вільна ввечері? - почувся чийсь чоловічий голос ззаду. На п'ятому ряду сидів блондин з чубчиком на бік і гарними очима. Той, спершись на власну долоню дивився на мене посміхаючись. ,,Красива посмішка, добра..." - подумала я і у відповідь усміхнулася.

- Це значить так? І тільки я хотіла відповісти, як мене перебили.

-Адептка Аделаїда, що я щойно сказав? - Махаючи вказівкою в мій бік питав учитель. Подивившись на дошку і побачивши на ній квітку, схожу на тюльпан, я відповіла.