Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

***

Еліанора стояла нерухомо, покірно дозволяючи служницям закінчити їхню роботу. Вони натягували на неї ніжну білу сукню, що струменіла легкими складками і виглядала так, наче була створена з самого світла. Мереживо на рукавах і по лінії плечей було виткане так тонко, що здавалося майже прозорим, а шовковистий шлейф ледь чутно ковзав підлогою, додаючи образу царственої величі. Служниця дбайливо заплітала її волосся у витончений вузол, прикрашений дрібними перлинами, що мерехтіли як ранкові росинки.

Вальдестріс мовчки вдивлялася у своє відображення, намагаючись примиритися з тим, що бачила перед собою. Її обличчя було блідим, але риси зберігали незворушність, в смарагдових очах застигла холодна рішучість. Це не був день перемоги чи справжнього свята - лише необхідність, крок, який вона мала зробити. Одружитися з чоловіком якого покохала і зрадила одночасно.

Коли двері відчинилися і до кімнати увійшов Естар, він ненадовго затримався у дверях, його погляд ковзнув по її фігурі. У виразі обличчя з'явилася нотка подиву, що швидко змінилася на більш стриману холодність. Він підійшов ближче, тримаючи себе в руках із владною стриманістю, яка, однак, не могла приховати його внутрішньої напруги.

— Ти виглядаєш гідно імператриці, — тихо промовив він, ледь піднявши брову. Його слова звучали формально, але в них була прихована важкість, як наче він говорив це більше для себе, ніж для неї. — Ми зійдемо разом у тронну залу, де я оголошу наш союз і твоє право на імператорський титул. Після цього ти присягнеш на вірність імператорській короні.

Еліанора кивнула, не зводячи з нього погляду. У її очах блищав слабкий вогник напруження, але вона не відвела погляду — холодно і з викликом вона слухала його, мовчки приймаючи його слова, не виказуючи своїх почуттів.

— А після клятви, — продовжив Естар, повільно наближаючись, так, що між ними залишилися ледь помітні сантиметри, — я виконаю свою частину. Я активую медальйон, щоб твій батько відчув цей зв'язок і дізнався, що ти… належиш мені.

Його рука ледь торкнулася медальйона, що висів у неї на шиї, від чого серце Еліанори забилося швидше. Вона відчула легке поколювання, яке пройшло через її тіло — його магія, як відголос чогось сильного, але стриманого, пробігла крізь медальйон. Відчувши це, вона мимоволі напружилася, ніби намагаючись захиститися від його дотику.

— Ти розумієш, Еліаноро, що тепер твоє життя повністю належить мені, — прошепотів він, його голос прозвучав глухо, ніби стримуючи щось глибоко в собі. — З цього моменту ти не зможеш повернутися. Жодних угод і втеч. Ти будеш моєю дружиною, моєю бранкою.

Еліанора ледь помітно видихнула, ховаючи свій страх і хвилювання під маскою спокою. Вона підняла підборіддя, щоб не зламатися перед ним, щоб хоч трохи зберегти свою силу, попри відчуття, що її життя вже більше не належить їй.

"Потрібно зібратися з духом. Я врятую себе. Я піднімуся на ноги. Я не стану просто твоєю бранкою Естаре!"

— Я розумію, Естаре, — її голос звучав твердо, хоча в ньому була нотка гіркоти. — І я готова до цього. Але не помиляйся: навіть у твоїх руках я залишатимуся… собою. І ти страждатимеш, не менше мене, від цієї фальшивої гри.

Їхні погляди зійшлися, і в цей момент між ними пронісся легкий відгомін чогось невимовного, чогось, що вони обоє ще не могли до кінця зрозуміти чи прийняти. Але тепер цей зв'язок був невідворотний.