Читати книгу - "Таємничий острів"

голоду, Сайрес Сміт попросив докладно розповісти йому про все, що сталося з ними під час подорожі. Він погодився з друзями, що невідомий — очевидно, англієць або американець: сама назва «Британія» говорила про себе, до того ж Сайрес Сміт не сумнівався, що, незважаючи на кошлату бороду і скуйовджене волосся, розпізнав у рисах незнайомця, характерне для англосакса.

— Та, до речі, — сказав Гедеон Спілет, звертаючись до Герберта, — ти й не розповів нам про зустріч з цим дикуном. І ми знаємо лише те, що він задушив би тебе, якби ми вчасно не встигли до тебе на допомогу!

— Справді, — відповів Герберт, — мені важко розповісти про те, що відбулося. Я, пам’ятаю, збирав рослини, коли почув гуркіт, начебто щось обвалилося з вершини дерева… Не встиг я озирнутися, як цей нещасний, — а він, мабуть, причаївся серед гілок, — кинувся на мене зі швидкістю блискавки, і, якби не Гедеон і Пенкроф, я…

— Друже, — вимовив Сайрес Сміт, — ти піддавався смертельній загрозі, але інакше б ви не знайшли бідолаху й у нас не додалося б нового товариша.

— Виходить, ви сподіваєтеся, Сайресе, що вам вдасться зробити його людиною? — запитав журналіст.

— Сподіваюся, — підтвердив інженер.

Поснідавши, Сайрес Сміт і його товариші вийшли з будинку і вирушили на берег. Вони розвантажили «Бонадвентура». Інженер, оглянувши зброю й інструменти, не знайшов нічого такого, що допомогло б йому встановити особу невідомого.

Свиней, привезених з острівця, зустріли схвально, — вони примножили господарство колонії острова Лінкольна; тварин відвели у хлів, і, звичайно, вони повинні були незабаром звикнути до нового місця.

Інженер похвалив друзів за те, що вони привезли барила з порохом і дробом, а також ящики з капсулями. Колоністи задумали влаштувати маленький пороховий льох біля Гранітного палацу або ж у верхній печері. Тоді не страшний буде ніякий вибух. Одначе все-таки вирішили, як і раніше, користуватися піроксиліном, тому що застосування цієї речовини давало чудові результати і не варто заміняти його порохом.

Коли судно розвантажили, Пенкроф сказав інженеру:

— По-моєму, містере Сайрес, наш бот потрібно тримати в надійнішому місці,

— А ви вважаєте, що стоянка біля гирла ріки Віддяки не годиться? — запитав Сайрес Сміт.

— Не годиться, містере Сайрес, — відповів моряк. — Під час відливу бот стоїть на піску, а це йому шкодить. Як бачите, бот у нас дуже гарний. Він чудово витримав бурю, що нас добряче пошарпала на зворотному шляху.

— А чи не тримати його біля гирла ріки?

— Звичайно, можна й там тримати, але гирло не захищене від східного вітру, і я боюся, як би хвилі не зашкодили «Бонадвентуру».

— Де ж ви думаєте поставити бот, Пенкрофе?

— У порту Повітряної кулі, — відповів моряк. — На мою думку, ця маленька затока, захищена скелями, саме те, що нам потрібно.

— Чи не далеченько?

— Що ви! Та він усього лише за три милі від Гранітного палацу, і туди прокладена чудова пряма дорога!

— Дійте, Пенкрофе, ведіть туди «Бонадвентур», — погодився інженер, — хоча я волів би, щоб він був ближче до нас. На дозвіллі обладнаємо для нього порт.

— Оце славно! — вигукнув Пенкроф. — Порт із маяком, молом і сухим доком! їй-богу, містере Сміт, з вами будь-яка скрута не страшна!

— так, друже, тільки з вашою допомогою, тому що три чверті всіх робіт виконуєте ви!

І ось Герберт і моряк вирушили на судно, знялися з якоря, підняли, вітрило і, підігнані попутним вітром, швидко пішли до мису Пазура. Години за дві «Бонадвентур» уже стояв у тихому порту Повітряної кулі.

Чи можна було сказати, спостерігаючи за тим, як поводиться невідомий у перші дні перебування в Гранітному палаці, що його відлюдкуватий характер пом’якшав? Чи прояснилася його свідомість? Чи піднісся він духом? так, безсумнівно, і це було настільки очевидно, що Сайрес Сміт і журналіст почали думати, що навряд чи розум нещасного зовсім затьмарений.

Спочатку на невідомого, звиклого до вільного простору і тієї нестримної волі, якою він користувався на острові Табора, накочувалися приступи глухої люті, і колоністи боялися, як би він не викинувся з вікна Гранітного палацу. Але помалу він скорився, і йому надали більше волі.

У поселенців з’явилася надія. Невідомий відмовився від своїх кровожерливих інстинктів; він більше не їв сирого м’яса, яким харчувався на острівці, а варене м’ясо не викликало в ньому відрази, як спочатку, на борту «Бонадвентура».

Одного разу Сайрес Сміт, скориставшись тим, що невідомий заснув, підстриг гриву кошлатого волосся і довгу бороду, що додавали йому такого страхітливого вигляду. Інженер одяг на нього більш підходяще вбрання замість того шматка, що він носив. І ось, нарешті, в особі невідомого, оточеного турботою, з’явилося щось людське і погляд його, здавалося, пом’якшився. Мабуть, тоді, коли в очах його світилася думка, він був просто красивий.

Сайрес Сміт зробив своїм правилом щодня проводити кілька годин у його товаристві. Він приходив в кімнату до невідомого з роботою і всіма силами намагався чим-небудь його зацікавити. Інженер сподівався, що проблиск думки освітить його темну душу, який-небудь спогад поверне до свідомого життя. Адже сталося це на борту «Бонадвентура» під час бурі!

Інженер розповідав йому про щось, намагаючись розбудити його дрімаючий розум, змушуючи незнайомця прислухатися і придивлятися. Іноді до кімнати входив то один, то інший колоніст, часом друзі збиралися всі разом. Найчастіше вони говорили про мореплавство — про те, що ближче за все будь-якому морякові. Часом невідомий начебто вслухався у розмову колоністів, і друзі незабаром переконалися, що він дещо розуміє. Іноді вони помічали в нього на обличчі скорботний вираз, що свідчило про щиросердні страждання, тому що важко було припустити, що він прикидається; але нещасний мовчав, хоча не раз їм здавалося, що слова готові зірватися з його вуст.

Він зберігав якийсь сумний спокій. Але чи не був його спокій удаваним? Чи не тужив він у неволі? Важко сказати. А можливо, він поступово мінявся на краще, адже це було так природно. Він потрапив у тісне коло друзів, у спокійну обстановку, жив у повному достатку, постійно спілкувався з колоністами, до яких зрештою звик, завжди був ситий і тепло одягнений. Але чи облагородило його нове життя, яке він тепер вів, або ж, і це слово тут доречніше, його просто вдалося приручити? Ось у чому було питання, і Сайресу Сміту хотілося швидше розвіяти свої сумніви, але він боявся наполохати хворого, тому що вважав, його хворим! Утім, чи зцілиться коли-небудь невідомий?

Інженер безперервно, спостерігав за ним. Він стежив за кожним порухом його душі, якщо тільки це слово можна було застосувати щодо невідомого. Як хотілося Сайресу Сміту