Читати книгу - "Смерть у кредит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Решта скотиняк знову почали штурхати мене, вони сильніші за мене… Поводяться вкрай грубо… виштовхують мене на сходи… Навіть не слухають мою матір… Замикають мене в кімнатці внизу… Я покірно приймаю всі удари, що сиплються на мене… Більше не чиню опору… Удари зусібіч… особливо болючі копняки по яйцях… Я більше нічим не можу відповісти… Візьйо найлютіший!.. Я отримую від нього удар черевиком просто в живіт… Перечіпляюся… згинаюсь… І стою так, притулившись до стіни… Вони розходяться… На прощання плюють мені в пику… І замикають на ключ.
Щойно вони пішли і я залишився сам, у мене почалися судоми. Руки… ноги… обличчя… та зсередини, скрізь… Огидне смикання… Справжня кишкова вакханалія… Здавалося, що все перевертається і розлітається на шматки… Все труситься, як під час землетрусу, тіло тремтить, зуби цокотять… Сили полишають мене!.. У мене судомить отвір у дупі… Я наклав у штани… моє серце так калатає, що я не чую… що там відбувається… У мене тремтять коліна… Я лягаю на підлогу… Я більше не знаю, що там коїться… Мені страшно… Хочеться кричати… Все-таки я його не прикінчив? чорт забирай! Мені це байдуже, але отвір у дупі то відкривається, то закривається… Судоми… Це жахливо…
Я знову думаю про батька… З мене струменить холодний піт… Я ковтаю його… У мене кров… Він виривався, покидьок!.. Я не так сильно натис… Ніколи не думав, що він такий слабкий і кволий… Дивно… Стискати було зовсім легко… Уявляю, як я виглядав із стисненими руками, весь у слині… бо він мене смоктав… Я вже негоден угамувати тремтіння… Трясуся всім тілом… стиснутись ось так! У мене щось дрижить у горлі… Починаю стогнати! Відчув нарешті всі удари та стусани цих скотиняк… Відчуваю нестерпний жах!.. Найбільше болить у мене дірка в дупі… Її вивертає та скручує… Просто жахливі судоми.
* * *
Зачинений у кімнатці, розпластаний на плитках підлоги, я ще довго тремтів, а коли підвівся, то весь час натикався на стіни… Як у тісній шафі… Я дрижав, як кастаньєти… Ніколи не думав, що в мені може бушувати такий шторм… Важко було уявити такі поштовхи… Я шкутильгав, як ланґуста… Тремтіння йшло звідкись ізсередини… «Я прикінчив його!» — повторював я собі… Я дедалі більше бажав цього, та раптом почув кроки… голоси людей… Гуркіт ліжка, яке підіймають нагору…
«Звичайно! Вони його переносять…» Але через хвилину я почув його голос… Його!.. Він щойно пролунав! — «Я, напевне, розвалив йому голову! Зараз він здохне!..» — думав я… Але було ще гірше!.. Він лежав на моєму ліжку… Я чув скрип пружин… Я геть перестав хоть щось розуміти. Відчув напад нудоти… я виблював… Без жодних зусиль з мого боку… Це принесло мені величезне полегшення… Я виблював усе… Мною знову почало тіпати… Від цього я так сильно дриґав ногами, що втратив будь-яку орієнтацію… Я перестав відчувати власне тіло… Я виблював макарони… І знову почав блювати, від цього мені ставало набагато краще… все ніби віддалялося… Я заблював підлогу всім, чим міг… Сам намагався викликати у себе спазми… Зігнувся навпіл, щоб вичавити із себе все, що можна, — і слиз, і піну… Все це текло… й розливалося попід двері… Я виблював хавчик щонайменше днів за вісім, і після цього у мене почався пронос… Мені не хотілося нікого гукати, щоб мене випустили… Я кинувся до глечика, що стояв біля каміна… І насрав прямо в нього… А потім не зміг утримати рівноваги… Голова надто паморочилося… Я знову заточився, впав і все розлив на плитки підлоги… Мене знову пронесло… Смердюча суміш розтеклася підлогою…
Там, напевне, почули моє вовтузіння… Двері прочинилися… До кімнати зазирнули… І знову замкнули на ключ… Десь хвилин через десять прийшов дядько Едуар… сам-самісінький… Я був без штанів… і далі лежав просто в лайні… Дядька це не злякало… «Вдягайся! — сказав він мені… — І спускайся вниз, я заберу тебе із собою!..» Йому довелося подати мені руку, аби я підвівся… Я навіть не міг застебнутися, так мною тіпало… Нарешті я зробив те, що він сказав… пройшов поперед нього… ні на сходах, ні в крамниці більше нікого не було. Всі пішли… Певно, розійшлися по домівках… Вони мали про що розповісти…
На годиннику над вітражем було чверть на п'яту… Вже світало…
Біля виходу з Пасажу ми розбудили сторожа, щоб він відкрив нам ґрати… «Ви його забираєте?» — запитав він дядька.
— Так! Він ночуватиме у мене!.. — Ну добре! Хай щастить! Будьте здорові, дорогий пане! У вас рідкісний екземпляр! — сказав він і зачинив за нами замок на два оберти.
Сторож повернувся у свою нору. Але й здалеку було чути: «О! Маєте справу з добрим фруктом! Дуже ранній!»
Ми пройшли з дядьком вулицею Пірамід… Перетнули Тюїльрі… Коли дійшли до Королівського мосту, я все ще дригонів… Вітер з річки не надто зігрівав, і тоді, не зупиняючись, дядько Едуар розповів мені, як його викликали… Здається, це була Ортанз… Він уже спав… Його квартира була аж ніяк не близько… далі, ніж Інваліди, за Військовою школою… на вулиці Конвенту, перед вулицею Вожирар… Я не насмілювався розпитувати його про деталі… Йшли ми дуже швидко… А я ніяк не міг зігрітись… І весь час цокотів зубами.
«Твоєму батькові вже ліпше! — сказав він мені нарешті… — Але він, звичайно, пролежить два-три дні… Він не піде у свою контору… Приходив доктор Капрон…» Це було все, що він мені сказав.
Ми пройшли вулицею Бак і попрямували до Марсового поля… Його хата була аж у чорта на рогах… Нарешті ми дійшли… Ось тут!.. Він показав мені своє житло, маленький будиночок у глибині саду… На другому поверсі була його спальня… Я не наважувався поскаржитися на втому, але ноги мене вже не тримали… Я вхопився за поручні. Вже зовсім розвиднілося… Нагорі в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у кредит», після закриття браузера.
