BooksUkraine.com » Детективи » Сніговик 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніговик"

180
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сніговик" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 112
Перейти на сторінку:
зіпсувати сліди, які ще не зафіксували експерти. Криміналісти помітили Харрі та Скарре, відсторонилися, даючи їм підійти ближче, проводжаючи їх багатозначними поглядами: чекали на реакцію.

– От дідько! – вирвалося в Скарре, і він відступив на крок назад.

Харрі відчув, як похолола голова, наче вся кров відхлинула, залишивши тільки страшне, смертельне відчуття порожнечі.

Ніяких особливих деталей він одразу не помітив, тому відчуття, що цій оголеній жінці добряче перепало, не виникло. Принаймні не так, як у випадку з Сильвією Оттерсен або Гертом Рафто. Але що насправді нажахало Харрі, так це холоднокровність, з якою вся картина була задумана й виконана, виліплена та сконструйована. Труп висів над двома великими сніговими грудомахами – недоробленим сніговиком, – поставленими одна на одну біля стовбура дерева. Труп розгойдувався біля самого стовбура, а на товстій гілці біля голови жінки можна було роздивитися сталевий дріт. Він закінчувався петлею, яка, як бездоганно накинуте ласо, не зачепила ані шию, ані груди і була затягнута під підборіддям. Руки зв’язані за спиною. Очі заплющені, рот закритий, що надавало обличчю жінки умиротвореного виразу, наче вона спала.

Можна було подумати, що тіло не зачеплене, поки погляд не падав на стібки на блідій шкірі. Краї, прошиті тонкою голкою, яка майже не залишала слідів уколів, чорніли від загуслої крові. Один ряд стібків ішов упоперек живота, а другий – навколо шиї. Довершена робота, подумав Харрі. Ніяких старих дірок від цвяхів. Усе рівнесенько.

– Схоже на оту гидь, ну як ото ліплять сучасне мистецтво, – додав Скарре.

– Інсталяцію, – підказав хтось поруч.

Харрі закивав головою: вони мали рацію. Але таки щось тут вибивалося із загального враження довершеної хірургічної роботи.

– Він розрізав її на шматки, – промовив він хрипло, наче його душили. – А потім стулив ізнов.

– Він? – запитав Скарре.

Харрі не відреагував.

– Мабуть, щоб легше було перевезти, – озвався Хелле. – Гадаю, нам відомо, хто жертва. Її чоловік учора заявив про зникнення. Зараз він у дорозі сюди.

– Чому ви вважаєте, що це та сама жінка?

– Чоловік знайшов сукню з підпалинами. Вони саме там, де на трупові стібки.

Харрі зосередився на своєму диханні. Тепер він зрозумів, що саме вибивалося з картини. Незавершений сніговик. І неакуратні вузлики на дроті. І нечіткі кути там, де дріт був зігнутий. Усе це було грубо, некрасиво, наче зроблено навпомацки. Наче це був ескіз, проба пера. Наче перший погляд на ще не завершену роботу. І навіщо він зв’язав їй руки за спиною? Коли він привіз її сюди, вона була давно мертва. Чи це частина плану?

– Чому мене не попередили? – кашлянув Харрі.

– Я доповів про все своєму шефу, а той – вашому начальнику, – відповів Хелле. – Ми дістали вказівку тримати все в таємниці. Я так вважаю, що це пов’язано з… тією людиною, яку затримали не так давно.

– Катриною Братт? – запитав Скарре.

– Імені ми не знаємо, – відповів голос позаду них.

Вони обернулися. На снігу, широко розставивши ноги та засунувши руки до кишень, стояв начальник Поліцейського управління Осло. Його холодні блакитні очі розглядали тіло.

– Ну, таке тільки на виставку.

У молодого поліцейського очі полізли на лоба, а начальник управління, наче нічого не сталося, повернувся до Харрі:

– На два слова, старший інспекторе.

Вони відійшли до загорожі.

– Ну й діла… – зітхнув начальник Поліцейського управління, дивлячись собі під ноги. – Тут у нас була зустріч. Ось чому мені треба з тобою поговорити, так би мовити, тет-а-тет.

– Із ким зустріч?

– Це, Харрі, не важливо. Важливо те, що там було ухвалене рішення.

– Яке?

Начальник управління переминався з ноги на ногу, і в голові у Харрі промайнуло: чи варто зробити йому зауваження, щоб він не затоптував сліди?

– Я хотів обговорити це з тобою сьогодні ввечері, Харрі, у спокійній обстановці. Але тепер, коли знайшли це тіло, з розмовою не можна зволікати. У пресу все просочиться вже через дві години. Так що часу, на який ми розраховували, у нас нема. Доведеться їм видати інформацію щодо Катрини Братт і пояснити, як їй вдалося проникнути до нас, діяти під самим нашим носом, а ми й не помітили. Керівництву, ясна річ, доведеться брати відповідальність на себе.

– Та до чого ви все це, шефе?

– До того, що постраждає довіра населення до столичної поліції. Лайно ллється вниз, Харрі. Що вище починають, то його більше. А все потім вивалиться на просту людину, що стоїть в самісінькому низу. Як тільки ми втратимо довіру, Харрі, щойно народ подумає, що поліція дала такого маху, – усе, ми програли. Контроль втрачено. Я вважаю, ти розумієш, що стоїть на кону.

– Шефе, у мене мало часу, – сказав Харрі.

Начальник управління облишив нишпорити поглядом по довколишньому краєвиду і втупився в Харрі:

– Ти, звичайно, знаєш, що таке «камікадзе»?

– Японець-шибайголова, який спрямовує свій літачок на американський авіаносець.

– Я теж так думав. А Гуннар Хаген сказав, що самі японці цього слова ніколи не вживають, це якась помилка американських шифрувальників. Камікадзе – це назва тайфуну, який врятував японців, коли вони воювали з монголами колись там в одинадцятому сторіччі. Перекладається, як «вітер Божого провидіння». Поетично, правда?

Харрі не відповів.

– І тепер нам потрібен такий вітер, – сказав шеф.

Харрі повільно кивнув. Він зрозумів.

– Тобто хтось має взяти на себе провину за те, що Катрину Братт взяли до поліції? І не розкусили? Коротше, за все це лайно? – назвав речі своїми іменами Харрі.

– Звісно, мені ніяково від того, що я змушений тебе прохати про це. Особливо через те, що я прошу врятувати і мою шкуру. – І начальник Поліцейського управління знову перевів погляд на місто. – Мурашник, Харрі. Вічний мурашник. Сумлінна праця, лояльність, самозречення – усе це потрібно тільки в мурашнику.

Харрі провів долонею по обличчю. Зрада. Кинджал у спину. Боягузтво. Він намагався проковтнути лють. Переконати себе, що начальник має рацію. Кимось треба жертвувати, причому провина має залишитися на якомога нижчій сходинці поліцейської ієрархії. Доволі логічно. От лише треба встигнути спочатку допитати Катрину Братт.

Харрі випростався. Він навіть відчував певне полегшення, бо давно знав, що з цим треба покінчити. Так давно, що встиг із цим змиритися. Так полишали сцену його колеги з товариства мертвих поліцейських: без фанфар, без почестей, залишивши за собою тільки пошану тих небагатьох, хто знав їхнє нутро. Мурашник…

– Я розумію, – погодився Харрі. – Ви тільки проінструктуйте мене, що конкретно я маю сказати. Але, гадаю, ми в будь-якому разі маємо оголосити про прес-конференцію, яка відбудеться за кілька годин, коли у нас буде більше інформації.

Начальник управління похитав головою:

– Ти не розумієш, Харрі.

1 ... 92 93 94 ... 112
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніговик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніговик"