BooksUkraine.com » Фентезі » Салимове Лігво 📚 - Українською

Читати книгу - "Салимове Лігво"

154
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Салимове Лігво" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 131
Перейти на сторінку:
одному розі й маленького молочного бару на другому. І він тоді почав відчувати те, що відчуває зараз: складний і жахливий взаємовплив ментального і фізичного, який є початком прийняття, і єдиним аналогом цього відчуття є зґвалтування. Шлунок немов провалюється кудись. Губи німіють. Ріденька піна збирається на піднебінні. У вухах дзвенить. Здається, що шкіра на яєчках повзе й підтягується. Розум, ховаючи власне обличчя, постійно відвертається від самого себе, немов від нестерпно різкого світла. Він удруге відштовхнув доброзичливі руки водія вантажівки і пішов до тієї туфельки. Підібрав її. Перевернув. Засунув пальці всередину, і устілка там досі була теп­лою від її стопи. З туфелькою в руках, він пройшов на два кроки далі і під передніми колесами вантажівки побачив розчепірені ноги Міранди у жовтих «ренґлерах», які вона натягала з такою безтурботністю і невимушеною смішливістю вдома, перед виїздом. Неможливо було повірити, що дів­чина, яка натягала ці слакси, зараз мертва, проте прийняття там уже було присутнім, у його череві, у роті, у яйцях. Він застогнав уголос, і саме тоді таблоїдний фотограф зробив знімок для газети Мейбел. Одної туфлі нема, одна взута. Люди дивилися на її босу ступню так, ніби ніколи раніше босої ноги не бачили. Він ступив два кроки геть, і нахилився, і…

— Мене зараз знудить, — сказав він.

— Та й гаразд.

Бен відступив за свій «сітроен» і, вхопившись за дверну ручку, перегнувся навпіл, і відчув, як його заливає мороком, і в тому мороці з’явилось обличчя Сюзен, воно усміхалося йому і дивилося на нього тими її прекрасними, глибокими очима. Він знову розплющив очі. Йому майнуло, що, мабуть, хлопчик бреше, або щось плутає, або він несосвітенний покидьок. Утім, ця думка не принесла йому надії. Цей хлопчик не скидався на такого. Він обернувся й подивився хлопчику в обличчя і прочитав там співчуття — і більше нічого.

— Сідай, — сказав він.

Хлопчик заліз до машини, і вони поїхали. Єва Міллер дивилася з кухонного вікна, як вони від’їжджають, лоб її взявся зморшками. Щось погане відбувається. Вона це відчувала, це відчуття переймало її точно так, як переймав неясний, похмурий страх того дня, коли загинув її чоловік.

Вона підвелася і набрала Лоретту Старчер. У слухавці йшли і йшли гудки без відповіді, аж поки вона її не поклала назад на важіль. Де Лоретта може бути? Певне ж, не у бібліотеці. Та зачинена по понеділках.

Вона сиділа, безпорадно дивлячись на телефон. Вона відчувала, що в повітрі віє духом якоїсь великої катастрофи — можливо, чогось не менш жахливого за ту пожежу п’ятдесят першого року.

Зрештою вона підняла слухавку знову і зателефонувала до Мейбел Вертс, яка була переповнена насущними плітками і прагнула їх ще й ще. Такого вікенду місто не знало вже багато років.

  4

Бен вів машину навмання, без цілі, а Марк тим часом розповідав свою історію. Він розповідав її добре, почавши з тієї ночі, коли перед його вікном з’явився Денні, і закінчивши своєю візитеркою сьогоднішнього передсвітанку.

— Ти впевнений, що це була Сюзен? — запитав Бен.

Марк Петрі кивнув.

Бен раптом зробив повний розворот і помчав назад по Джойнтер-авеню.

— Куди ви їдете? До…

— Не туди. Поки ні.

  5

— Чекайте. Стоп.

Вони вийшли обоє. Перед цим вони повільно їхали по Брукс-роуд при підніжжі Марстенового пагорба. Той лісовий путівець, де Мак-Казлін був помітив «вегу» Сюзен. Зараз обоє вловили сонячний відблиск на металі. Вони рушили покинутою просікою разом, без балачки. Там були глибокі, запилені колії від коліс і висока трава росла між ними. Десь цвірінькала якась пташка.

Машина знайшлася швидко.

Бен завагався, потім зупинився. У нього знову замлоїло в животі. Руки взялися холодним потом.

— Піди подивися, — промовив він.

Марк підійшов до машини і нахилився біля вікна з водійського боку.

— Ключі в замку,— гукнув він назад.

Рушивши було до машини, Бен вдарив об щось ногою. Поглянувши вниз, він побачив, що в пилюці лежить револьвер .38 калібру. Він його підібрав і покрутив у руках. Той був дуже схожим на револьвер поліцейського зразка.

— Чий це? — спитав Марк, підходячи. У руці він тримав ключі Сюзен.

— Не знаю.

Бен перевірив запобіжник, переконався, що його ввімк­нуто, і поклав револьвер собі до кишені.

Марк простягнув йому ключі, Бен їх узяв і пішов до «веги», почуваючись ніби вві сні. Руки у нього тремтіли, і йому довелося двічі тицяти, перш ніж він вставив правильний ключ у замок багажника. Він повернув ключ і, не дозволяючи собі думати, потягнув угору задній капот.

Вони зазирнули туди разом. У багажнику лежало запасне колесо, домкрат і більше нічого. Бен різко видихнув.

— Тепер? — спитав Марк.

Якусь мить Бен не відповідав. Коли врешті відчув, що його не зрадить голос, він сказав:

— Ми поїдемо до мого друга, його звуть Метт Бьорк, він зараз лежить у шпиталі. Він саме займається вивченням вампірів.

У погляді хлопчика залишалась нагальність:

— Ви мені вірите?

— Так, — сказав Бен, і почуте вимовленим уголос це слово ніби підкріпило його, надало йому ваги. Відмінити це вже стало неможливо. — Так, я тобі вірю.

— Це той містер Бьорк, який у старшій школі, так же? Він теж про це знає?

— Так. І ще його лікар.

— Доктор Коді?

— Так.

Розмовляючи, обидва дивилися на машину так, немов це був виявлений ними в цьому сонячному лісі на захід від міста релікт якоїсь темної, забутої раси. Відчинений багажник зяяв, мов рот, і Бен його затріснув, тупе «клац» замка луною відгукнулося в його серці.

— А після того, як ми там поговоримо, — сказав він, — ми поїдемо у Дім Марстена й дістанемо того сучого сина, який це зробив.

Марк дивився на нього, не ворухнувшись:

— Це може бути не таким легким, як ви думаєте. Вона теж буде там. Вона тепер його.

— Він пошкодує, що взагалі з’явився у Салимовому Лігві, — тихо проказав Бен. — Поїхали.

  6

До шпиталю вони приїхали о дев’ятій тридцять, і в палаті Метта застали Джиммі Коді. Той подивився на Бена не усміхнено, а потім його очі з зацікавленням перестрибнули до Марка.

— Маю для вас одну погану новину, Бене. Сю Нортон зникла.

— Вона тепер вампір, — безвиразно сказав Бен, і Метт охнув у своєму ліжку.

— Ви в цьому впевнені? — різко запитав Джиммі.

Бен кивнув пальцем на Марка Петрі і відрекомендував його:

— Це Марк, суботньої ночі у нього з візитом побував Денні Ґлік. Решту він зможе розповісти вам сам.

Марк розповів усе від початку до кінця, точно так, як перед цим він розповідав Бену.

Коли він закінчив, першим заговорив Метт:

— Бене, немає таких слів, щоби висказати, як мені жаль.

— Я можу вам дати дещо, якщо маєте потребу, — сказав Джиммі.

— Джиммі, я знаю, які мені потрібні ліки. Я хочу сьогодні ж виступити проти Барлоу. Зараз. До темряви.

— Гаразд, — сказав Джиммі. — Я відмінив усі мої виклики. І я дзвонив у офіс окружного шерифа. Мак-Казлін також пропав.

— Можливо, таким чином пояснюється оце, — сказав Бен і, діставши пістолет, опустив його на столик при ліжку Метта. Зброя виглядала дивною, недоречною в шпитальній палаті.

1 ... 92 93 94 ... 131
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Салимове Лігво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Салимове Лігво"