Читати книгу - "Там, де козам роги правлять"

Клем багато працював, знаходячи для себе відповідні умови. Метек щодня од самого ранку був на воді. Минуле літо він присвятив навчанню. А тепер з подвійним завзяттям надолужував втрачені можливості порибалити. Едек знову трясся на своєму тракторі. Синці поволі сходили з обличчя, вже можна було показуватись на люди.

Кульчик любив ці самотні передобідні години. Коли він був стомлений роботою, то відпочивав, пишучи листи до Елі. Усвідомлення того, що ця дівчина є на світі, що десь там, у далекій Варшаві, вона думає про нього, що за кілька тижнів вони знову зустрінуться, і на той час він уже напише чималу частину гарної книжки, давало йому велику радість. Часом він аж дивувався, як багато в тій радості незнаного йому раніше спокою. Все своє коротке життя він крутився коло жінок, думав, що кохає, а потім зазнавав гіркоти розчарування. Сьогодні ж він бачив, що ті почуття були оманою, скоріше відбиттям його туги, аніж реальною формою справжніх захоплень. Вони швидко минали, вивітрювалися з пам’яті.

І ось тепер — Еля. Його життя набуло зовсім інших барв, він міг так багато сказати про нього, а куди більше розумів — і зуміла ж ото маленька дівчина з милою усмішкою так розширити його світ!

Вони дуже часто писали одне одному. Уже це неабияк дивувало його. Клем не любив писати, відповідав не завжди і несвоєчасно. Та й листів од дівчат він пам’ятав не дуже багато. Тепер від рядків дрібного письма, що мандрували поштою в один і другий бік, пахло майбутнім. Про нього Клем теж частенько думав. Колись увечері він довірливо розповів Метекові, як буде, коли вони з Елею вже поберуться і заживуть разом у маленькій квартирі на околиці Варшави. Там тільки невеличка кухня і кімната, зате з двома вікнами. Одну частину відокремлять так, щоб створити затишний куточок, де він міг би писати. Сидітиме там вечорами біля настільної лампи, відчуваючи, що Еля поруч, що кожної миті можна пригорнути її, поцілувати.

— А потім народити дітей, возитися з пелюшками, виїжджати з коляскою на прогулянку,— глузував товариш.

У Клема палали очі, він лагідно всміхався.

— То, мабуть, теж чудово, правда ж?

Що з ним поробиш?

Через кожні кілька днів усі четверо вирушали в нічні походи. Розохотилися хлопці на вугрів. Дивно, що поряд з Метеком неабияким ентузіастом цього діла несподівано став і Едек. У нічній ловлі він знайшов нові емоції. До того ж за цим заняттям, хоча хлопець і сам собі не признавався, він менше думав про Віку. Найгірше було ввечері. Не міг ні забути дівчини, ні позбутися думки, що він, власне, сам одрізав перед собою всі дороги. Бо не піде ж він і не скаже, що з Зосею давно все скінчилося, що то було миттєве сп’яніння під впливом весни, самотності, колишніх звичок. Смішні ці пояснення. Які ж були підстави думати, що, коли Віка виїде вдруге, усе не повториться вже з іншою дівчиною? Він і сам не міг поручитися, що так не сталося б. Але, мабуть, усе-таки ні. Бо з Вікою взагалі все інакше. От хоча б зараз. Він сумував за нею з кожним днем дужче. Доти це почуття було зовсім невідоме йому. Отже, тут якось не так...

Нічні поїздки човном по озеру, розмови біля вогнища на березі відганяли сум, забивали на деякий час його журбу. Тим більше, що в нього появився й неабиякий рибальський азарт. Перший страх перед слизькими змієподібними вуграми вже минув, тепер хлопець сміливо хапав їх рукою і, стискуючи біля голови, енергійно засовував за перегородку, яка відділяла частину човна, призначену спеціально для риби.

Погода змінилася. Часто мрячив дощ, небо кисло, вкрите брудними клубами хмар, було парко і душно. Ніч не приносила свіжості. Часом зривався вітер, але він ніс тільки ще більшу спеку. Парували ліси і луки, над мочарами весь час висів густий молочно-білий туман, рослини буяли, мов у якійсь фантастичній теплиці. Лісничий тільки здвигав плечима: він ще не пам’ятав такої погоди на початку травня.

— Вугор любить, коли парко. Вода каламутна, в ній пливе багато їжі. Поїдемо сьогодні до річки.

Нав’ючені рибалки сходили до озера, відганяючи борсука, який за компанію чалапав у них коло ніг, забігав уперед — хлопці аж спотикалися на нього в темряві.

— Візьми його, Метеку, в човен. Ото забава буде.

— Цей звірюка не їсть риби, видно, гидує. Я пробував кілька разів. Але цікаво — вчора я пустив Мовчунові під ніс живого вугра, так він схопився і перегриз йому голову. А тоді обнюхав і відійшов. Мовчун, тікай, ти заважаєш.

— Ну й темпо,— сопів Міхал, уже сівши за весла і намагаючись на око визначити напрям.

Парило страшенно. Хлопці були тільки в сорочках і то обливалися потом. Прохолодніше ставало десь аж опівночі.

Насилу дісталися до того місця, де, гублячись у гущавині кущів і очеретах, в озеро впадала маленька річечка. Очі поволі звикали до темряви, озеро й береги виступали таємничими темними розводами. І вода була чорна, дуже холодна порівняно з гарячим повітрям.

Тихенько закинули вудочки. Посідали зручніше, в темряві заблимали вогники цигарок.

Од розливу річечки і мілких з того боку берегів озера долинав безперервний гамір качок. Вони плескалися, тріпотіли крилами, гомоніли безперервно й завзято, мов плетухи-кумасі. Від села, скритого застиглою пеленою туману, долинало ліниве гавкання собак.

— Післязавтра я виїжджаю на кілька днів,— озвався раптом Клем.

Хлопці здивувалися. Досі він нічого не згадував про це. Міхал аж вудлище випустив, і воно, глухо плюснувши, упало в воду.

— Тихо, рибу налякаєш,— гримнув на нього Метек. І, помовчавши, звернувся до Клема: — До Варшави їдеш?

— Загляну й туди. Але спочатку до матері. П’ятнадцятого її іменини. А я вже два роки в цей час не був дома. Тепер на той день уже, мабуть, зацвіте бузок, дуже рано в цьому році. Це її улюблені квіти, привезу їх цілий оберемок.

— Стривай, це ж у Зосі теж день народження. Може, ми б...

Метек, зніяковівши, замовк. От іще вихопився! Хотів запропонувати податися до дівчини, як тоді взимку саньми. Забув, як багато змін сталося з того часу. Помітив, як Едек люто шпурнув у воду недокурок. Запало довге мовчання.

На щастя, вугор смикнув Міхалову вудочку. Як завжди в таких випадках, зчинилася метушня. Не встигли піймати в підсаку слизьку рибину, що звивалася на Міхаловій вудочці, як майже одночасно пролунали збуджені