Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але того дня доля змилувалася над нудьгуючим гарпунером, дала йому можливість згадати своє щасливе минуле.
Близько одинадцятої години ранку «Наутилус» виринув на поверхню океану і опинився у самій гущі цілого стада… китів! Мене зустріч з китами не здивувала, бо я знав, що ці ссавці, за якими полюють китобійні флотилії, рятуючись від своїх переслідувачів, переміщаються у води Атлантики і прилеглі до них частини океану. Але спершу про китів…
Гіганти моря — кити — відіграли важливу роль у епоху великих відкриттів. Це вони манили за собою іспанців, басків, а пізніше й астурійців, ще пізніше англійців і голландців, це вони привчили їх ігнорувати небезпеки дальніх плавань і сміливо борознити океани в усіх напрямках. У стародавніх легендах чимало сказано про подвиги китів, які заманювали китобоїв мало не на Північний полюс, до якого залишалося пройти якихось сім льє! Навіть якщо це вигадка, то пророча! Цілком імовірно, що, полюючи за китами в арктичних і антарктичних морях, люди відкриють полюси обох півкуль!
А тепер про нашу з ними зустріч.
Ми втрьох сиділи на палубі. Море було спокійне. Жовтень під цими широтами дарував нам прекрасні осінні дні. Ми здебільшого мовчали і просто насолоджувалися спогляданням моря. Раптом канадець увесь напружився. У східній частині виднокола, за п'ять миль від «Наутилуса», він помітив кита. Помилитися він не міг: та чорна маса, яка то виринала на поверхню, то зникала під водою, була нічим іншим, як китом.
— Ах ти, чортяко! — вигукнув Нед Ленд. — Якби я зараз був на борту китобійного судна, відвів би душу! Кит он який здоровезний! Ви погляньте, які стовпи води він викидає! Хай йому грець! За які гріхи мене прикуто до цієї залізної бочки?!
— Невже, Неде, ви ще не забули той час, коли були китобоєм? — запитав я.
— Забув? Я? — обурився гарпунер. — Ви покажіть мені китобоя, який може забути своє ремесло, а хоч би й через сто років… Ніщо мені не замінить полювання на китів! Це збурює мою кров!
— А вам не доводилося полювати на китів у цих морях?
— Ще ні, професоре. Я здебільшого плавав північними морями, доходив до Беринґової протоки і до Дейвісової протоки…
— Кажете, що з китами Південної півкулі ви ще не знайомі. Та де б вам було познайомитися, адже південні кити не перетинають теплих вод екватора.
— Жартуєте, пане професоре? — недовірливо запитав канадець.
— Ні, кажу те, що знаю.
— А, до речі! Ось послухайте, що я вам розповім. У 1865 році, два з половиною роки тому, я підчепив поблизу Гренландії кита, у якого в боці стирчав гарпун з клеймом китобійного судна з Беринґової протоки! Поясніть мені, як так сталося, що тварину, яку поранили біля західних берегів Америки, убили біля східних берегів, якщо вона, обпливши мис Горн або ж мис Доброї Надії, не перетинала екватор?
— Нед Ленд має рацію, — сказав Консель. — Цікаво, як цей факт пояснить пан професор.
— А пан професор відповість вам так, друзі. Досліджено, що різні види китів живуть у різних морях і ніколи їх не покидають. А якщо якийсь кит родом із Беринґової протоки заплив у Дейвісову протоку, то це свідчить тільки про одне: десь між морями існує прохід, або біля берегів Америки, або біля берегів Азії.
— Ви хочете, щоб я вам повірив? — усміхнувся канадець, примруживши одне око.
— Не можна не вірити пану професору, — сказав Консель.
— То що, — запитав канадець, зачеплений за живе, — якщо я не полював у тутешніх водах, значить, не знаю місцевих китів?
— Так, Неде.
— Не бачу причини, щоб не познайомитися з ними, — зауважив Консель.
— Що я бачу! Дивіться! — з хвилюванням вигукнув Нед Ленд. — Кит наближається! Ах ти! Прямісінько на нас іде. Дражниться, окаянний! Відчуває, що я беззбройний!
Нед Ленд тупнув ногою. Його рука, стиснувшись у кулак, струсонула уявний гарпун.
— А тутешні кити такі самі крупні, як у північних зонах океану?
— Майже.
— Я, хочу вам сказати, бачив велетенських китів, сто футів завдовжки! Мені навіть доводилося чути, буцімто поблизу Алеутських островів бувають ще довші кити, на всі сто п'ятдесят футів.
— Ну ні, це вже очевидне перебільшення! — відповів я. — Ці тварини — не справжні кити, вони мають спинні плавці, і вони, як і кашалоти, менші за справжніх китів.
— Гай-гай! — закричав канадець, який не зводив очей з океану. — Підходить! Йде в кільватері «Наутилуса»! То ви кажете, що кашалоти менші за китів? Проте бувають гігантські кашалоти. Це розумні тварини. Подейкують, ніби вони маскуються водоростями, фукусами та іншими морськими рослинами. Їх мореплавці приймають за острівці. До них причалюють, висаджуються і розводять вогнище…
— І, мабуть, будують будинки, — підхопив Консель.
— Жартуй-жартуй! — сказав Нед Ленд. — А одного прекрасного дня тварина пірнає, а разом із нею й усе її населення — гульк під воду!
— Ну просто як у розповідях про Синдбада-мореплавця, — сміючись, зауважив я. — Я бачу, ви, пане Ленд, великий шанувальник всіляких неймовірних історій. То он які ваші кашалоти. Я, проте, гадаю, що ви самі не вірите у ці небилиці.
— Пане натуралісте, — серйозно відповів гарпунер, — не розумію вашого іронічного тону. Коли йдеться про китів, усе може статися. Гай-гай! Дивіться! Дивіться! Он як пливе! Як пливе! А як пірнає! Кажуть, що ці тварини встигають за п'ятнадцять днів обпливти довкола світу!
— Хто б то сперечався! — відповів я.
— А ви знаєте, пане Аронаксе, що на початку створення світу кити плавали ще швидше?
— Та невже? А чому, Неде?
— Тому що первісні кити мали поперечні хвости, як риби. Так от, хвіст у них був сплющений і стояв вертикально, вони помахували ним зліва направо і справа наліво! Ідеальна форма і розташування для вправного плавання. Але творець усього живого помітив, що вони занадто прудкі, то й завернув їм хвоста! Ясна річ, це сталося не відразу, але відтоді, коли завершився процес видозміни, вони плескають хвостом по воді зверху униз. Звісно і повільнішими стали…
— Авжеж, авжеж! — вигукнув я. — Навіть не сподівайтеся, що я повірю у це.
— Як собі хочете, — сказав Нед Ленд. — І в те, що кити бувають завдовжки триста фунтів і важать сто тисяч фунтів, ви також не повірили б.
— Погодьтеся, Неде, що це таки перебільшені дані. Та все ж деякі китоподібні бувають вельми великими. З таких велетнів лише жиру витоплюють до ста двадцяти тонн!
— Так! Це я на власні очі бачив, — сказав канадець.
— Вірю, вірю, Неде! Так само, як вірю і в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.