Читати книгу - "Споконвічна земля"

привів у гирло Дністра 12 тисяч осіб і 4 тисячі возів із будматеріалами. Напроти Білгорода протягом двох місяців було збудовано фортецю. Ця подія… не була першою за десятиліття боротьби ВКЛ за чорноморське узбережжя… Ланноа, що залишив нам цей сюжет, був доволі прискіпливим мандрівником. Проте коли він перед появою в Білгороді гостював у подільського старости в Кам’янці–Подільському, ніякої підготовки до походу не бачив. І це притому, що йшлося про тисячі людей, тварин (коней і, можливо, волів) та возів. Отже, операція готувалася таємно… По–друге, постає питання, чому матеріали доставляли возами, а не річкою. Адже ще 1419 року Зосима, подорожуючи з Брацлава до Білгорода, відзначив володіння Вітовта нижче середньої течії Дністра. Це означає, що Вітовт використав робітників і вояків зі Східного Поділля та Київщини. І тут нічого дивного, адже саме населення цих земель було під його підпорядкуванням із кінця минулого століття. І, судячи з усього, побудова фортець далеко від метрополії була вже не вперше. Це видно і за самим характером будівництва. Одна справа—будувати укріплення під боком, інша — вирушати за сотні кілометрів… І тут постає ще одне питання: а як вдалося провезти все це через степ із його річками, ярами та іншими перепонами. Вочевидь на той момент від Київщини і Поділля до Чорного моря вже існувала розгалужена система шляхів і переправ» [83, с. 133].

Поки що українські історики тільки починають ставити перед собою питання та знаходити на них відповіді. Ті питання надзвичайно простенькі, як і відповіді. Але зафіксовано процес руху вперед і він приведе істориків до потужних питань і відповідей.

У нашому конкретному випадку пропоную, шановні історики, поставити собі такі питання:

1. Який руський (український) князь виступає у Гілльбера де–Ланноа під іменем Гедігольд? Посол чітко пояснив, що він був на банкеті у руських князя і княжни, і там найманців не було.

2. Хто й навіщо ввів до історичних документів фальшивку?

Дорогі друзі, на цьому полі ми обов’язково зустрінемося — професіонали і непрофесіонали — усі, хто шукає істину.

Праві будуть ті, хто знайде для людей істину і, аж ніяк, не ті, хто заслужений і має титули.

До зустрічі!

Література

1. Максимович М. О. Вибрані твори з історії Київської Руси, Києва і України. — К., 2004.

2. Кониський Г. Історія Русів. — К.: «Радянський письменник», 1991.

3. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том I. Извлечения из сочинений Арабских. — СПб., 1884.

4. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том И. Извлечения из Персидских сочинений. — Москва–Ленинград, 1941.

5. Лызлов А. И. История Скифийская от Сотворения Света 7200–го, а от Рождества Христова 1692–го. — М., 1787.

6. Лызлов Андрей. Скифская история. — М., 1990.

7. Брун Ф. К. Путешествия и посольства господина Гилльбера де–Ланнуа, Кавалера Золотого руна, владельца Санта, Виллерваля, Троншиена, Бомона, Вагени в 1399–1450 годах. — Моне, тип. Эм. Гоіуа // Записки Одесского общества истории и древностей. III. — Одесса, 1853.

8. Емельянов. Путешествия Гилльбера де–Ланноа в восточныя земли Европы в 1413–14 и 1421 годах / / Киевские университетские известия. № 8. — К., 1873.

9. Савельев П. С. Путешествие в При–Балтийския страны, Великий — Новгород и Псков, совершенного рыцарем Гилльбером де–Ланноа, в 1412–1414 годах // Географические известия. — СПб., 1850.

10. Данияров К. К. Альтернативная история Улыса Жошы — Золотой Орды. —Алматы: Издательский дом «Жибек Жолы», 1999.

11. Данияров Калибек. История Чингисхана. — Алматы, 2001.

12. Лисенко Сергій, Чернецький Євген. Правобережна шляхта, кінець XVIII — перша половина XIX ст. — Біла Церква, 2007.

13. Карамзин Н. М. История государства Российского. Тома I–XII. — М., 1993–1994.

14. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVIII ст. — К., 1993.

15. Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва XIII — середини XVI ст. — К., 1996.

16. Халебський Павло. Україна — земля козаків. — Вінниця: Континент–ПРИМ, 2005.

17. Гваньїні Олександр. Хроніка Європейської Сарматії. — К.: Видавничий дім «Києво–Могилянська академія», 2007.

18. Літопис Руський (за Іпатським списком). — К.: Дніпро, 1989.

19. Плано Карпини Иоанн де. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — СПб.: изд. А. С. Суворина, 1911.

20. Вернадский Г. В. Начертание русской истории. — СПб., 2000.

21. Молчановский Н. Очерки известий о Подольской земле до 1434 года. — Киев: Типография Императорскаго университета Св. Владимира, 1885.

22. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV — перша половина XVII ст. — ДВНП: «Картографія», 2006.

23. Максимович М. А. Письма о князьях Острожских. — К., 1866.

24. Седов В. В. Этногенез ранних славян / / Вестник Российской Академии наук. —Том 73. — № 7. — М., 2003.

25. Большая Советская Энциклопедия. Третье издание. В 30 т. — М.: Советская Энциклопедия, 1969–1978.

26. Рибак I. В. Наш край в історії України (Навчальний посібник). — Кам’янець–Подільський: «Абетка — С», 2007.

27. Заєць Іван. Витоки духовної культури українського народу — К.: Видавництво «Аратта», 2006.

28. Лебедев В. Загадочный город Мохши. — Пензенское книжное издательство, 1958.

29. Полное Собрание Русских Летописей. І, II. Лаврентиевская и Троицкая летописи. — СПб.: В типографии Эдуарда Праца, 1846.

30. Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. — Саранск, 1960.

31. Рашид–ад–дин. Сборник летописей. т. 1–3 / АН СССР — М.–Л., 1946–1960.

32. Биккинин И. Д. Татарская аристократия Темниковского княжества и ее потомки // Российская провинция: история, культура, наука: материалы ІІ–ІІІ Сафаргалиевских научных чтений. — Саранск, 1998. (Интернет).

33. Думин С. В. Татарские князья в Российской империи // Дворянские роды Российской империи. т. 3. Князья. — М., 1996.

34. Шаров Ігор. 100 видатних імен України. — К., 1999.

35. Богданов А. П. Меряне в антропологическом отношении: (Из протоколов антропологической выставки). — М., 1879.

36. Похилевин Лаврентий. Сказания о населенных местностях Киевской губернии… — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009 // Перевидання книги «Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся». Собрал Л. Похилевич. Издание Киево–Печерской Лавры, 1864 год.

37. Атлас юного туриста–краеведа Киевской области. — М., 1990.

38. Історія села Бране Поле Богуславського району. — (в рукописі).

39. Полное собрание русских летописей. Том 32 // Хроника Литовская и Жмойтская, и Быховца. — М., 1975.

40. Черкас Борис. Синьоводська битва 1362 року. — К., 2012.

41. Юрченко А. Г. Кумысная церемония при дворе Бату / / Мопдоліса — VII, СПб., 2007.

42. Христианский мир и «Великая монгольская империя». Материалы францисканской миссии 1245 года. «История Тартар» брата Ц. де Бридиа. — СПб., 2002.

43. Ц. де Бридиа (Бенедикт Польский). История Тартар. — СПб., 2002.

44. Україна — хронологія розвитку. Від Батиєвої навали до Люблінської унії. — К.: КРІОН, 2009.

45. Михайловський Віталій. Еластична спільнота. Подільська шлях та в другій половині XIV — 70–х роках XVI століття. — К.: Темпора, 2012.

46. Кралюк П., Хаврук Я. Князі Острозькі. — Харків: «Фоліо», 2012.

47. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006.

48. Сообщение читанное