Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Не дивно, що після цього він розвиває дипломатичну активність. Налагоджує контакти зі шведським і навіть польським королями, імператором Священної Римської імперії, турецьким султаном та його васалами – кримським ханом, володарями Волощини й Молдавії. З князем Трансільванії Юрієм ІІ Ракочі в 1656 р. укладає угоду, спрямовану проти Речі Посполитої592. Ракочі захопив Краків, Варшаву і мав надію стати польським королем. На допомогу йому Хмельницький послав 20-тисячний козацький корпус на чолі з Антоном Ждановичем (?– після 1660)593. Проте успіх Ракоці виявився тимчасовим. Він так і не заволодів польським престолом. Тодішній король Ян Казимир зумів зберегти трон, а з часом відновити контроль за своїми володіннями.

У квітні 1657 р. Хмельницький, розуміючи, що йому лишилося жити недовго, зібрав старшинську раду і за її згодою передав владу своєму 16-річному синові Юрію594. Насправді реальна влада все більше концентрувалася в руках генерального писаря Івана Виговського595. Юрію ж під час свого першого гетьманування довелося відіграти хіба що роль символу «батьківської слави».

Хмельницький помер вранці 6 серпня (27 липня за ст. ст) 1657 р. у Чигирині. Створений ним гетьманат опинився в складній ситуації.

Саме Виговський після смерті Хмельницького в 1657 р. прийшов до влади. Він та його сподвижники починають переговори з урядовцями Речі Посполитої. Результатом цього став укладений у вересні 1658 р. у Гадячі договір (Гадяцька комісія)596. Згідно з цим документом, Україна поверталася під владу Речі Посполитої, але не як проста провінція, а як окрема автономна структура, подібна до Великого князівства Литовського. Київське, Брацлавське й Чернігівське воєводства утворювали Велике князівство Руське зі своїми управлінськими структурами, казною, монетою і з гетьманом на чолі. Гетьман же обирався станами Великого князівства Руського й затверджувався королем Речі Посполитої. Козацький реєстр мав становити 30 тис. осіб. Окрім того, мало бути в цій державі ще 10 тис. найманого війська. Православ’я зрівнювалося в правах із католицизмом. Приналежні православній церкві маєтності мали бути їй повернуті. Київському православному митрополиту і чотирьом православним єпископам забезпечувалися місця в сенаті.

Серед козацької старшини існувала певна група людей, які свого часу працювали в державних структурах Речі Посполитої. Такими були генеральний писар гетьманату Хмельницького Іван Виговський і його оточення. Ці люди бачили вихід у поверненні «статусу кво», коли українські землі входили до складу Речі Посполитої.

Із Гадяцьким договором вийшло приблизно так, як у приказці: «Добрими намірами пекло встелене». Союз Виговського з Річчю Посполитою спровокував черговий виток війни на українських землях. І хоча Виговському, який, до речі, так само, як і Хмельницький, оперся на силу татар Кримського ханства, зумів отримати блискучу перемогу над московським військом та козацькими союзниками Московії під Конотопом у 1659 р., у кінцевому результаті він та його союзники зазнали поразки. Проти них піднялася Запорозька Січ, козацькі полки на Лівобережжі, потім до повстанців приєдналися також козаки Правобережжя, які підтримали московітів.

Перемога «московської» партії над Виговським мала для України сумні наслідки. При підтримці московітів гетьманом України став син Богдана Хмельницького, Юрій. При його обранні 17 жовтня 1659 р. московіти нав’язали козакам т. зв. Переяславські статті, які новообраний гетьман зобов’язувався виконувати. Ці статті помітно обмежували владу гетьмана597.

Московіти вирішили скористатися новоукладеним союзом. Бажаючи організувати наступ на теренах Білорусії, вони в 1660 р. послали частину своїх військ на Волинь і Галичину. Допомагати їм мало козацьке військо. Поляки ж, підтримані кримськими татарами, розгромили московітів. Юрій Хмельницький в таких умовах змушений був піти на союз із Річчю Посполитою, юридичною основою якого став Гадяцький договір (правда, помітно відредагований у бік зменшення прав гетьманської України). Звісно, і цей союз не приніс ні стабільності, ні миру.

Юрій Хмельницький, не маючи належних управлінських якостей і авторитету, не зміг консолідувати навколо себе козацтво. Почався процес дезінтеграції гетьманської держави. Лівобережжя, де були сильні московські впливи, не визнавало його владу. Відбувся розкол гетьманської держави на лівобережну й правобережну частини. У такій ситуації Юрій Хмельницький кілька разів виявляв намір скласти гетьманську булаву. Зрештою він зробив це в 1663 р.

Почалася боротьба за гетьманство. Претендентів виявилося достатньо, що призвело до ще більшої суспільно-політичної дезорганізації. Не даремно цей період, який охоплював 60—80-ті рр. XVII ст., отримав назву Руїни. На Лівобережжі гетьманом утвердився Іван Брюховецький (1623—1668), котрий на початках свого гетьманування помітно здав позиції московському цареві, сподіваючись отримати від нього підтримку. На Правобережжі гетьманом став Петро Дорошенко. У 1665 р. він приймає протекцію кримського хана, а наступного року налагоджує стосунки з Османською імперією. Роз’єднана Україна стала силою, з якою не особливо рахувалися. У 1667 р. Московія й Річ Посполита укладають за спиною українських гетьманів Андрусівське перемир’я, згідно якого під московською владою опинилася Смоленщина, Чернігівщина й Лівобережна Україна, а також місто Київ. Правобережна лишалася за Річчю Посполитою.

Проте Андрусівський договір викликав значне незадоволення в козацькому середовищі. На Лівобережжі в 1668 р. піднімає повстання Брюховецький, московські гарнізони здаються. Сюди прибуває військо Петра Дорошенка, який скидає Брюховецького з гетьманства і вбиває його. Проте Дорошенку не вдалося закріпитися