Читати книгу - "Зоряні крила"

Валя! Спогади раптом широкою хвилею нахлинули на Крайнєва. От він виходить з дверей свого дому у чудовий травневий день і бачить у своїй машині нового шофера — біляву дівчину. Тоді вони з півгодини їздили за містом і Валя довела йому, що має право називатися шофером першого класу. Багато ще чого згадав Крайнєв, почувши це ім'я…

А літак купався у сонці. Синім світлом сяяли його крила, інколи засліплюючи очі відбитим променем. Ось, розігнавшись з великої височини, летить він просто униз, ніби падаючи на інститут. Це піке, це чудесне, майстерне піке з висоти трьох тисяч метрів на заздалегідь визначену точку. Рев, гудіння і свист сповнюють тихий сад інституту. Блискуче тіло літака проноситься зовсім низько над деревами.

Потім гудіння затихає. Літак зник. Плавали у повітрі довгі нитки бабиного літа, неясно світило сонце, тихо падали додолу прозорі кленові листки.

Літак мчав униз, до землі, і вітер свистів під широко розплатаними крилами. Літак падав, мотор його ревів, і гвинт надавав падінню швидкості. До землі було вже недалеко. Два винищувачі такого ж типу гналися за ним. Вони так само мчали впив у несамовитому піке, намагаючись не випустити перший літак. Василь Котик тікав. Петро і Микола його наздоганяли. Це був учбовий повітряний бій, перший бій, який дозволили провести трьом братам. Уже багато годин налітали молоді Котики. Давно вже минув той час, коли вперше злетіли вони над аеродромом, вперше відчули вітер високостей.

Зараз кожен із них веде літак в найскладнішому польоті, в бою. Ще небагато — і ввійдуть вони в полк винищувачів як повноправні льотчики.

Василь вирівняв літака недалеко від землі. Відцентрова сила вдавила тіло в сидіння так, що аж в очах потемніло, але літак вийшов із піке і в ту ж мить рвонувся вгору, назустріч тим двом, які ще раніше припинили несамовите падіння.

«Бій» розпочався знову.

Літаки пішли вгору. Вони звивалися один біля одного, падали стрімко і раптово, перекидалися і розліталися, намагаючись зайняти позицію, вигідну для обстрілу супротивника, здавалися живими істотами, а не машинами.

Василь сидів у своєму літаку, і в нього було таке враження, ніби він злився з машиною, що вона слухається не тільки його рухів, а навіть думок, його захоплювала ця прекрасна гра. Рухи ставали напрочуд точними, чіткими. Багато разів уявляв собі, що перед ним ворог, і навіть натискав на гашетки, опиняючись в зручних позиціях, але кулемети мовчали.

І в якусь радісну секунду Василь відчув, що може керувати літаком, знає тут все, як самого себе, і машина не зрадить йому. І відчувши це, засвистав по-дроздиному задьористо і дзвінко, але не почув нічого, бо шум мотора глушив усе.

На аеродромі подали сигнал іти на посадку. «Вороги» помирилися. Чітко і швидко вишикувалися брати у трикутник. Вони летіли, ніби зв'язані тугими невидимими тросами. По черзі сіли на землю. На вказаному місці літаки вишикувалися в одну лінію, крилом до крила. Пілоти вийшли і стали біля своїх машин.

До них підійшов майор Полоз і, дякуючи за блискучу роботу, потис руку кожному з своїх старих знайомих.

Крайнєв складав папери у жовтий шкіряний портфель. Роботу закінчено. Післязавтра виїзд на завод на випробування першого крейсера. Крайнєву вже не вперше переживати такі дні. Вже багато разів давав він дозвіл на перший політ своїм літакам. День був дуже напружений, але зараз хвилюватися нічого.

Крайнєв склав усі папери, оглянув стіл, потім підійшов до важкої сталевої шафи і замкнув портфель.

Був уже вечір, темніло рано. Крайнєв пройшов довгим, м'яко освітленим коридором до Валенса. Валенс саме щось писав, але поклав ручку, тільки-но зайшов Крайнєв.

— Сьогодні я віддаю наказ, що основним льотчиком-випробувачем для крейсера призначається Валя. Ти нічого не маєш проти?

— Валя? — перепитав Крайнєв.

Так, зараз вона у нас найкращий пілот. Пам'ятаєш, як вона літала на літаку Матяша?

Крайнєв згадав осінній сад, довгі прозорі пасма бабиного літа, ледве відчутний запах сухого листя.

— Валя, — тихо повторив він і раптом усміхнувся, — дуже добре, я цілком згодний. Хай буде Валя, вона прекрасний льотчик.

Літаки Крайнєва завжди випробовував пілот Марченко, але кілька місяців тому його призвали до армії, і, звичайно, найкращим пілотом в інституті була Валя. Кращого вибору Валенс і не міг зробити.

Директор дописав, показав Юрію перелік випробувань, які мав пройти крейсер, і наказ було підписано.

— Що ж далі сьогодні будемо робити? — запитав Валенс, ховаючи свої папери.

— Далі? — перепитав Юрій і на мить замислився. — Далі… От дивне становище. Крейсер закінчено, а нового ще нічого не почато. Що ж будемо робити нині ввечері, Адаме Олександровичу? Ганна поїхала на завод. Проведемо разом вечір чи в тебе якісь інші плани?

Валенс простяг руку до невеличкого бювара, який лежав на столі, і взяв звідтіля кілька різноколірних папірців.

— Ану, поглянемо, куди можна сьогодні піти, — сказав Валенс, роздивляючись запрошення і програми. — Отже, пас запрошують на урочисте засідання в Академію наук.

— Не хочеться, — відгукнувся Юрій.

— На лекцію.

— Відмовити. Сьогодні не хочу.

— В палац фізкультури.

— Далі.

— Почекай. Чому далі? Давай справді підемо в палац фізкультури. Сьогодні відкриття зимового басейну для плавання і змагання, Це дуже цікаво і, головне, красиво.

— Не думаю.