Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Запитати, що саме розповіла Ліка, я в неї не встигаю — Соколова відволікається на гостей.

— І з чим вона нас вітала?

Все, нахрін, пішло шкереберть. Починаючи з нашої першої розмови із Соколовим, і закінчуючи сьогоднішнім вечором. Я відчуваю, що все хріново ще до того, як Ліка розтуляє рота й починає тараторити:

— Вона побачила обручку в мене на пальці, почала вітати. Я і слова не встигла вставити. Вона вирішила, що ти мій наречений, та й що б я сказала? Адже ми разом прийшли.

— Твою матір, ти не могла її зняти на ці кілька годин?

— Наречений був проти, — огризається.

— Проте відпустив зі мною, — посміхаюся. — Ти ідіотка, Ліко. Уже завтра всі говоритимуть про наші заручини. Чи… це було заздалегідь сплановано?

— Про що ти?

— Вирішила прославитися на моєму імені? Коли я випущу спростування, увага буде й до твоєї персони. Почнуть з’ясовувати, за кого ти виходиш заміж.

— Т-т-ак? — запитує, запинаючись.

Я намагаюся знайти рішення, але розумію, що його нема. Завтра про те, що я заручений із Лікою, знатимуть усі знайомі присутніх на цьому вечорі. І мій батько теж буде в курсі. Втім, з ним владнати буде легше, ніж із рештою. Один Борис чого вартий.

— Пробач, — бубонить Ліка. — Я справді не хотіла, щоб так сталося.

Ладен визнати, що вина не на ній, а на мені. Варто було вмовити Кіру і прийти з нею, але я знайшов легший шлях. Прийняв її відмову спокійно, хоча, варто зауважити, вона боляче різонула по моєму чоловічому самолюбству. Зачепило. Я не звик до жіночих відмов, тож не став вмовляти. Зараз розумію, що варто було. Плітки про мій роман із молоденькою двадцятирічною дівчиною — значно краще за можливі заручини з Лікою. Хоча б тому, що таких новин за моє життя було десятки, а ось новин про заручини — жодної. Я вважав би за краще, щоб так залишалося й далі.

Піти нам із Лікою не дає Борис. Він перехоплює нас буквально біля виходу й тягне до зали. Просить, благає, а насамкінець і вимагає, щоб ми побули ще трохи. Зрештою, умовляє мене щедрою пропозицією. Якщо після закінчення вечора він не погодиться підписати все, що я йому пропоную, співпрацювати з ним я не буду.

Беру Ліку за руку і йдемо з нею до сцени. Вона, варто зауважити, заспокоїлася. Шампанське швидко вдаряє в голову, але так само швидко і відпускає. Та і провину свою, певне, відчуває. Притихла.

Зі сцени звучать милі слова кохання одне одному. Борис розповідає про те, як сильно кохає свою дружину і просить її з ним повінчатися. Якби я не бачив таких стосунків ніколи — дивувався б, так сильно Борис дисонує з образом тієї людини, з якою я познайомився.

— А в нас, між іншим, не одна пара, — радісно повідомляє Інна зі сцени. — Кілька годин тому я дізналася, що на нашому вечорі є ще одні молоді люди, які мають намір одружитися. Впевнена, вони не будуть проти, якщо ми повідомимо вам про це!

Проти. Вони, чорт забирай, будуть проти!

Але нас, звісно ж, ніхто не питає.

Стискаю одну руку в кулак прямо в кишені штанів. Це єдиний спосіб зараз стриматись і не накоїти дурниць. З тим, як це все буде розгрібатися, ми з моїм юристом розберемося завтра. А сьогодні — контракт. І нехай Борис спробує його не підписати.