Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Ми... гм-м-м... у нас виникло непорозуміння.

— Це я бачу. Я був дуже терпеливим щодо цього всього, Джаспере, але моє терпіння вичерпалося. Я хочу, щоб ти спустився вниз, перш ніж я долічу до десяти, інакше я так тебе вишпарю, що ти два тижні не зможеш сісти.

Кольмова голова зникла на сходах. Запала напружена тиша.

Потім захихотіла Ніна.

— Ну й у халепу ти вскочив.

Джаспер розлючено зиркнув на неї.

— Матаясе, Ніна дозволяла Корнелісу Смеету мацати себе за дупу.

Дівчина припинила сміятися.

— Зараз я тобі зуби назовні повивертаю.

— Це фізично неможливо.

— Я щойно піднімала мертвих. Ти справді хочеш зі мною посперечатися?

Інеж нахилила голову набік.

— Джаспер Ллевеллін Фахей?

— Заткайся, — буркнув стрілець. — Це родинне ім’я.

Інеж урочисто вклонилася.

— Як скажете, Ллевелліне.

— Казе?.. — боязко покликав Джаспер.

Але Каз витріщався кудись удалечінь. Вілан подумав, що знає цей вираз.

— Невже це?.. — запитав він.

— Обличчя, що свідчить про підступні махінації? — підказав Джаспер.

Матаяс кивнув.

— Однозначно.

— Я знаю, як учинити, — повільно протягнув Каз. — Як витягти Кувея, витягти гришників, отримати наші гроші, перемогти Ван Ека й дати тому сучому синові, Пецці Роллінзу, усе, на що він заслуговує.

Ніна вигнула брову.

— Це все?

— Як? — запитала Інеж.

— Увесь цей час ми грали у Ван Екову гру. Ми переховувалися. Але цьому покладено край. Ми влаштуємо невеличкий аукціон. Просто у всіх перед носом. — Каз повернувся обличчям до друзів, і його очі сяяли чорним матовим блиском, яку акули. — А що Кувей так прагне пожертвувати собою, винагородою буде саме він.

Частина п’ята

Королі та королеви

24. Джаспер

іля підніжжя металевих східців Джаспер намагався розгладити сорочку й витерти кров із губи, хоча тепер уже розумів, що навіть якби він з’явився в самій лише білизні, це не мало б значення. Його батько не був дурень, і та абсурдна історія, яку Вілан вигадав, щоб приховати стрільцеві помилки, зносилася швидше за дешевий костюм. Кольм бачив їхні рани й чув про їхні кепсько продумані плани. Він знав, що вони не студенти й не жертви шахраїв. То й що тепер?

«Заплющ очі та сподівайся, що розстрільна команда добре прицілилася», — похмуро подумав він.

— Джаспере.

Хлопець обернувся. Просто позаду нього стояла Інеж. Він не чув, як вона наблизилася, але в цьому не було нічого дивного. «Ти казав Інеж, що саме ти причина того, що вона мало не померла на вістрі Оуменового ножа?» Гаразд, Джаспер збагнув, що сьогодні вранці йому доведеться чимало вибачатися. Краще одразу взятися до справи.

— Інеж, пробач.

— Я прийшла не по вибачення, Джаспере. Ти маєш своє слабке місце. Усі ми маємо слабкі місця.

— І яке твоє слабке місце?

— Погана компанія, — озвалася вона, ледь помітно посміхаючись.

— Ти навіть не знаєш, що я накоїв.

— То розкажи мені.

Джаспер глипнув униз, на свої черевики. Вони були жахливо подряпані.

— Я заборгував Пецці Роллінзу чимало крюґе. Його найманці тиснули на мене, тому я... сказав їм, що їду з міста, але незабаром отримаю силу-силенну грошенят. Присягаюся, про Льодовий Двір я нічого не казав.

— Але цього вистачило, щоб Пекка склав усю картинку докупи й улаштував засідку. — Мара зітхнула. — І відтоді Каз карає тебе за це.

Джаспер здвигнув плечима.

— Мабуть, я заслужив.

— Знаєш, що сулійці не мають слова «перепрошую»?

— А що ти кажеш, коли наступаєш комусь на ногу?

— Я не наступаю людям на ноги.

— Ти знаєш, про що я.

— Ми нічого не кажемо. Нам відомо, що це не була навмисна неповага. Ми живемо серед вузького кола людей, подорожуємо разом. На те, щоб постійно вибачатися за своє існування, немає часу. Але якщо хтось чинить зле, якщо ми припускаємося помилки, ми не перепрошуємо, — ми обіцяємо відшкодувати її.

— Я так і вчиню.

— Маті єн шева єлу. Цей учинок не матиме відлуння. Це означає, що ми не повторимо ті самі помилки, що надалі ми не заподіюватимемо шкоди.

— Я не чинитиму так, щоб у тебе знову встромили ножа.

— У мене встромили ножа, тому що я втратила пильність. Ти зрадив свою команду.

— Я не хотів.

— Було б навіть краще, якби ти хотів нас зрадити. Джаспере, я не бажаю чути твоїх вибачень, поки ти не зможеш пообіцяти, що не припускатимешся тих самих помилок.

Джаспер легенько похитався на підборах.

— Я не знаю, як цього досягти.

— Усередині ти маєш рану, а гральні столи, колоди, карти — усе це здається ліками. Вони заспокоюють тебе, тимчасово допомагають. Але вони — це отрута, Джаспере. Щоразу, граючи, ти вчергове ковтаєш її. Тобі потрібно знайти інший спосіб зцілити ту частину себе. — Дівчина поклала руку стрільцю на груди. — Припини поводитися зі своїм болем так, наче це щось, вигадане тобою. Ти можеш вилікувати рану, якщо зрозумієш, що вона справжня.

Рана? Джаспер розтулив рота, щоб заперечити, але щось зупинило його. Попри всі свої халепи — за гральними столами чи далеко від них — він завжди вважав себе везунчиком. Безтурботним щасливчиком. Хлопцем, чиє товариство подобається людям. А що, як він блефував увесь цей час? «Сердитий і наляканий», — сказав про нього фієрданець. Що такого бачили в ньому Матаяс та Інеж, чого він сам не розумів?

— Я... я спробую. — Просто зараз він не міг запропонувати їй більшого. Джаспер узяв руку Інеж у свою й поцілував кісточки її пальців. — Можливо, мені знадобиться деякий час, щоб промовити ті слова. — Його вуста розтягнулися в посмішці. — І не лише тому, що я не розмовляю сулійською.

— Я знаю, — запевнила дівчина, — але подумай про це. — Її погляд ковзнув у напрямку вітальні. — Просто розкажи йому правду, Джаспере. Вам обом буде приємно дізнатися, на якому ви світі.

— Щоразу, коли я думаю про те, щоб удатися до цього, почуваюся так, наче кидаюся з вікна. — Хлопець повагався. — Ти б розповіла батькам правду? Розповіла б їм про все, що вчинила... про все, що сталося?

— Не знаю, — зізналася