Читати книгу - "Атлантида"

— А також урятував їх від потопу.

Ці слова промовив Костас. Після цього він несподівано почав цитувати уривок із «Буття»:

— «І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі. І були сини Ноєві, що вийшли з ковчега: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам він був батько Ханаанів. Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля».

Джек знав, що його друг виховувався згідно із заповідями грецької православної церкви, тому не здивувався, а почав розвивати думку:

— Та звичайно! Єврейський бог зробив так, щоб землю затопила вода, а потім, показавши райдугу, дав знак обраним. Усе було саме так, як ми гадали. Будівництво ковчега, добір пар тварин для подальшого розмноження, Ноєві нащадки, що заселили всю землю… Прадавні міфи про потоп повідомляють нам не лише про річні повені та велику відлигу наприкінці льодовикового періоду — вони також сповіщають про інший катаклізм, про повінь, яка сталася у шостому тисячолітті до нашої ери та поглинула перше на землі місто, поклавши кінець ранній цивілізації, рівня якої люди не могли досягнути впродовж іще кількох тисяч років. Відтак, твори Платона — не єдине джерело інформації про Атлантиду. Інші відомості, щоправда, у зашифрованій формі, містяться в найвідомішому літературному творі всіх часів, але це нікому навіть не спало на думку.

32

Ретельно оглянувши решту внутрішнього святилища, дослідники повернулися до головного приміщення та зібралися у віддаленому його кінці, біля загадкової металевої кулі. Ділен вийшов із тунелю останнім та відразу взяв долото, що лежало в купі інших інструментів на столі.

— Воно бронзове, — сказав він. — Сплав міді та олова, створений за деякий час до того, як цю кімнату назавжди залишили в середині шостого століття до нашої ери. Надзвичайне відкриття. Досьогодні археологи вважали, що бронзу вперше зробили приблизно у 3500 році до нашої ери, можливо, в Анатолії, і що вона набула поширення тільки впродовж наступного тисячоліття.

Поклавши долото на місце, Ділен сперся руками на стіл:

— Питання таке: чому між підйомом рівня води у Чорному морі та новим відкриттям виробництва бронзи минуло так багато часу?

— Можливо, цивілізація Атлантиди розвивалася ізольовано й набагато швидше, ніж усі інші, — сказав Костас.

Джек кивнув і почав ходити вперед-назад:

— Якщо збігаються сприятливі обставини, прогрес може йти семимильними кроками. Коли десять тисяч років тому скінчився льодовиковий період, довкола південної частини Чорного моря вже існувала дуже багата флора й фауна. Оскільки прохід Босфором був закритий, велика відлига майже не вплинула на цю територію. Земля довкола вулкана була дуже плодючою, у морі повно риби, а на суші — зубрів, оленів і кабанів. Додайте до цього решту природних ресурсів, про які нам відомо: деревина гірських лісів, сіль із прибережних солончаків, камінь, золото, мідь і, можливо, в першу чергу, олово. Це була земля достатку, едемський сад, наче якісь сили зосередили все, що потрібно для повноцінного життя, в одному місці.

Упродовж усієї цієї промови Костас уважно дивився на огрядну фігуру богині-матері.

— Отже, — сказав він, — десь сорок тисяч років тому в ці місця прийшли кмітливі мисливці та збирачі плодів. Вони знайшли лабіринт усередині вулкана. Зображення тварин у залі предків — справа їхніх рук, а це приміщення — їхнє святилище. Наприкінці льодовикового періоду вони почали займатися сільським господарством.

— Наразі все зрозуміло, — кивнув Джек. — Але приблизно в той самий час рільництво та тваринництво поширюється майже всіма землями Близького Сходу — уявлення про сільське господарство виникло скрізь одночасно та набуло швидкого розповсюдження. Прогресивні неолітичні поселення існували в різних місцях уже в десятому тисячолітті до нашої ери. Найвідоміші з них — це Єрихон, що у Палестині, й Чатал-Ґюк, що у південній Анатолії. Між цими місцями та неолітичним поселенням, яке ми бачили в морі біля Трабзона, існує чимало паралелей.

— Авжеж, — погодився Костас, розвиваючи свою думку далі. — Як і мешканці Чатал-Ґюка, атланти обробляли мідь, але вони зробили величезний стрибок уперед: навчилися розтоплювати її та створювати сплави. Як і єрихонці, вони зводили монументальні споруди з каменю, але замість мурів і веж будували арени, шляхи для урочистих процесій та піраміди. Починаючи приблизно з восьмитисячного року до нової ери, стало відбуватися дещо неймовірне: суспільство землеробів і рибалок перетворилося на метрополіс, у якому мешкали п’ятдесят чи навіть сто тисяч людей. Вони мали своє письмо, релігійний центр, не гірший від будь-якого середньовічного монастиря, громадські арени, що справили б неабияке враження навіть на римлян, складну систему водопостачання… У це важко повірити.

— І жодна з цих речей не з’являлася більше ніде, — зупинившись, промовив Джек. — Мешканці залишили Чатал-Ґюк наприкінці шостого тисячоліття до нової ери, після чого там уже ніхто ніколи не жив, — можливо, причиною стала велика війна. Єрихон уцілів, але легендарні стіни біблійних часів були блідою тінню своїх попередників епохи неоліту. Коли атланти вже будували піраміди, більшість мешканців Близького Сходу лише вчилися виготовляти кераміку.

— Гадаю, що такому швидкому розвиткові посприяло перш за все відкриття бронзи, — нахилившись над столом, проговорив Мустафа.

Костас спрямував на його бородате обличчя промінь ліхтаря.

— Ви тільки подумайте про всі застосування твердих гострих інструментів, яким можна було надати буквально будь-якої форми, а після того як вони відпрацюють свій термін, пустити на перетоплення. Без тесла та долота жодна арка, мабуть, так і не залишила б креслярської дошки. Бронзові інструменти були життєво важливими для обробки каменю та рільництва. Плужні лемеші, кайла, мотики, вила, лопати, серпи, коси… Бронза спричинила другу сільськогосподарську революцію.

— У Месопотамії, на території сучасного Іраку, вона також спричинила перші на землі перегони озброєнь, — протираючи окуляри, зауважив Гібермаєр.

— Важливе уточнення, — сказав Ділен. — У перших державах Месопотамії та Лівану війни були безупинним лихом, і зазвичай їхньою причиною була жадібність еліти, а не боротьба за природні ресурси. Те, що війна прискорює технологічний прогрес, є небезпечною сучасною оманою. Користь від досягнень у техніці та науці набагато переважає зиск із відкриття нових методів знищення. Можливо, впровадивши тотальний контроль виробництва та використання бронзи, Атлантида змогла запобігти її використанню у військовій справі.

— Уявіть собі суспільство, яке не провадить війн, але має величезні ресурси бронзи і вміє використовувати їх, хоча льодовиковий період тільки-но скінчився, — сказав Гібермаєр. — Розвиток такого суспільства був би просто ураганним.

— Отже, якщо атланти єдині володіли технологією виробництва бронзи, то, мабуть, після затоплення Атлантиди цю технологію було якимось чином утрачено? — спитав Костас.

— Не втрачено, просто