Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Чекайте, – перебила Лілі, – відьми, банші та німфи припустимо, але вампіри та перевертні – це створені, вони не можуть народитися в першому поколінні. Їх створили відьми. Перевертні продовжують свій рід протягом багатьох тисячоліть, вампіри – обертають. А породжувати нових створених заборонено.

– Як зручно, що коли це на користь самого ковена, всім чхати на закони, – кинула мама. – Так, крім істинних були створені вампіри та перевертні у першому поколінні. В результаті набрали і підготували 33 сфара для швидкого нападу та знешкодження головних членів ордену. У п'ятницю 13-го числа тамплієрам була підлаштована пастка. А далі старійшини вигадали звинувачення, як обґрунтування страти перед людською спільнотою. Коли магістр ордену зійшов на багаття, він прикликав свою магію і поклявся, що всі винуватці будуть покарані. Відтоді з'явилася легенда про прокляття тамплієрів.

– Але це все була нісенітниця, – втрутилася Лілі. – Відразу після цього всіх присутніх на страті перевірили і жодних слідів прокльонів чи будь-яких інших заклинань не виявили.

– Бо їх ніхто не проклинав. Маги знали, що прокляття можна зняти або мінімізувати його вплив. Вони ж хотіли кровної помсти – життя за життя. Одному з верхівки ордену вдалося уникнути арешту, і тоді всі тамплієри використали закляття Donum на його користь.

– Що це за закляття таке? – поцікавилася я.

– Це добровільне підношення життя в дар. Тобто ти приносиш себе в жертву, а твої непрожиті роки та сила переходить до того, кого ти благословляєш своїм даром, – пояснила Лілі. – І якщо Етьєн справді одарований – все значно серйозніше, ніж мені здавалося.

– Більш ніж, – насупила брови мама. – У мага було достатньо часу, щоб навчитися керувати своєю новою силою, обзавестися потрібними знайомствами, повернути хоч частково ту владу, яка була у членів ордену і до найменших деталей продумати план помсти. Він не просто вбиває нащадків тих, хто полонив його соратників, він підлаштовує все так, щоб це виглядало як зрада. Таким чином, він відбирає привілеї, що отримали ті 33 сфара: пости, звання, позицію в суспільстві, владу, багатство та інше.

– Звідки ви все це знаєте? – примруживши очі, спитала дівчина. – Всі подробиці, та ще й родовід цих сімей, – Лілі кивнула на папери. – Їх же розкидало по всьому світу – треба було докласти чимало зусиль, щоб все це зібрати.

– Інформація справді була засекречена, але у сім'ях учасників тієї змови про неї розповідали. Хто не хоче похизуватися таким подвигом? Що більше проходило поколінь, то менше про це згадували. Але якось у моєї прабабки було видіння. Вона сказала, що дівчина нашого роду, яка народилася у тринадцятому поколінні, загине через прокляття тамплієрів. Тоді й згадали сімейну легенду про повалення тамплієрів. Задіяли всі сили та можливості, довідалися деталі. Чотири покоління поспіль наша сім'я стежила за нащадками тих самих тридцяти трьох сфарів, і стало очевидним, що їх справді хтось винищує. А коли в мене народилася донька у тринадцятому поколінні, я вирішила запечатати її силу, сховатися та жити серед людей. Сподівалася, нас ніколи не знайдуть.

– І ви нікому не сказали, – голос Лілі лунав хрипко.

– Після видіння моя прабабка пішла до старійшин, але ті, звісно ж, не повірили й відмахнулися.

– Але коли ви вже мали достатньо доказів. Усі ці папери! – вона зірвалася на крик, скинувши листи зі столу – вони злетіли в повітря і почали повільно опускатися на підлогу. Після секунд мовчання Лілі продовжила вже тихіше, але від цього її тон став лише загрозливішим: – Якби ви сказали – мої батьки були б живі, і не тільки вони.

– Євген Адамчук був у списку мага, але коли я зверталася по допомогу до твоєї матері, я не знала, що вона вийшла за нього заміж і народила дитину. Тоді я надала їй послугу у відповідь.

– Ви думаєте, вона не віддала б перевагу життю, замість будь-якої іншої послуги з вашого боку? – зі злою іронією усміхнулася дівчина.

В кімнаті стояла гробова тиша. Не знаю, про що думали решта, а я просто повірити не могла, що мої родичі зберігали все це в таємниці. Може, у них були на те причини, але я ніколи цього не збагну. Вперше я зраділа тому, що всі ці роки я жила у невіданні. Можливо, якби мене виховували, вселяючи всі ті упередження, старі рахунки та образи, я б тримала в собі занадто багато злості.

– Так, ти маєш рацію, – раптом примирливо погодилася мама. – Я припустилася помилки, визнаю. Ми більше не можемо тікати та ховатися. Настав час вашому поколінню приймати рішення – як скажете, так і буде. Якщо у вас є план, я допоможу, – ми з Лілі переглянулись, вражені такою кардинальною зміною. – Але, – продовжила мама, – тут нам однаково залишатися не можна. Краще переміститися у безпечне місце. Мені потрібно зібрати деякі речі, які можуть нам стати в нагоді. До речі, у мене є досить сильний накопичувач, можна і його взяти. Тільки він у школі, у мене і там схованок.

– Давай схожу, – запропонувала я.

– Ти його не знайдеш, – з легкою усмішкою повідомила вона.

– Я схожу, – озвалася Лілі. – Я вже точно зможу відчути сильний накопичувач.

Мама на секунду замислилась, а потім кивнула. Дівчина попрямувала до виходу, а я несподівано розгубилася: мені хотілося піти разом з Лілі, але й до мами було багато питанням, і невідомо чи вдасться їх поставити наступного разу.

Щойно за дівчиною зачинилися вхідні двері, в ніс знову вдарив запах квітів, і мене знову це здивувало.