Читати книгу - "Сяйво"

Він дивився на цю коробку, і посмішка всихала на його губах. Погляньте, сер, а ось і кавалерія[207]. Схоже, що ваші димові сигнали подіяли врешті-решт.

Це несправедливо.

Чорти забирай, це просто несправедливо.

Щось — жереб, доля, провидіння — намагалося його врятувати. Якийсь інший жереб, білий жереб. Але в останній момент втрутився старий поганий жереб Джека Торренса. Карти тієї ж паскудної масті ще не закінчилися.

Обурення зловісною сірою хвилею підступило до горла. Пальці його знову стислися в кулаки.

(Несправедливо, чорти забирай, несправедливо!)

Чому він у ту мить не подивився кудись деінде? Будь-куди! Чому в нього не смикнулась шия, не засвербіло в носі, чому він не моргнув? Бодай щось з цих дрібних пригод. І він би ніколи її не помітив.

Авжеж, саме так і сталося. От і все. Це була просто галюцинація, не відрізнити від того, що сталося вчора проти готельного номера на другому поверсі або з тим чортовим звіринцем живоплотів. Якась одномоментна заморока, от і все. Дивовижно, мені здалося, ніби я побачив акумулятор снігохода в тому кутку. А тепер там ніц нема. «Я гадаю, виснаження після бою, сер. Вибачте». — «Тримай хвіст пістолетом, синку. Рано чи пізно таке трапляється з усіма нами».

Джек так сильно смикнув, відчиняючи двері, що ледь не зірвав їх з завіс, і затягнув досередини свої снігоступи. Вони були щільно обліплені снігом, і він так сильно ляскав ними об підлогу, що аж здійнялася курява. Він вставив ліву ступню в лівий снігоступ… і застиг.

Денні надворі, біля молочарської платформи. Схоже, намагається зробити сніговика. Шансів небагато; сніг занадто холодний, щоб ліпитися купи. Та цей закутаний хлопчик — лише цяточка серед іскристого ранку, на блискучому снігу під блискучим небом — докладав щирих зусиль. У шапці, одягненій задом-наперед на манер Карлтона Фіска[208].

(«Про що, не дай Господи, ти оце був думав?»)

Відповідь надійшла без затримки.

(«Про себе. Я думав про себе»).

Раптом йому згадалося, як він цієї ночі лежав у ліжку, лежав і зненацька вловив себе на тому, що обмірковує вбивство власної дружини.

У ту мить йому, укляклому тут на колінах, усе стало ясно. Це не лише Денні пороблено «Оверлуком». Готель і йому також пороблює. І це не Денні слабка ланка, а він сам. Це він уразливий, той, кого можна нагнути й викручувати, аж поки щось не лусне.

(аж поки я не здамся і засну… а коли я так зроблю, якщо я так зроблю)

Він подивився вгору на ряди вікон і, хоча сонце, відбиваючись у їхніх багатошибкових площинах, розкидало майже засліпливе сяйво, усе одно дивився. Джек уперше звернув увагу на те, як дуже вони скидаються на очі. Вони відбивали сонце, а власну темряву тримали всередині. І не на Денні дивилися вони. Дивилися вони на нього.

У ті кілька секунд він зрозумів усе. Згадалася одна чорно-біла картинка, яку він бачив ще хлопчиком на уроці Закону Божого. Черниця поставила її перед ними на пюпітрі й назвала це чудом Господнім. Весь клас тупо дивився на неї, не бачачи нічого, окрім безладної мішанки білого й чорного, безглуздої і безформної. А тоді хтось із дітей у третьому ряді скрикнув: «Це ж Ісус!» — і той хлопчик пішов додому з новеньким Євангелієм, а також із календарем, бо він був першим. Решта вдивлялися ще дужче, і Джекі Торренс разом з усіма. Одне по одному діти видавали подібний зойк, а одна дівчинка, запавши мало не в екстаз, пронизливо закричала: «Я бачу Його! Я бачу Його!» Її також було винагороджено Євангелієм. Врешті-решт уже всі серед тієї мішанки чорного й білого побачили лик Ісуса, окрім Джекі. Він вдивлявся з усіх своїх сил, уже зляканий, почасти цинічно думаючи, що всі решта просто прикидаються, аби підлеститися до сестри Беатриси, почасти потайки переконаний, що він нічого не бачить, бо Бог вирішив, що він найгірший грішник у всьому класі.

— Невже ти нічого не бачиш, Джекі? — своїм печальним, солодкавим манером запитала в нього сестра Беатриса. «Цицьки я ваші бачу», — подумав він у жорстокому відчаї. Він почав мотати головою, а потім, вдаючи фальшивий захват, промовив:

— Так, я бачу! Вау! Там дійсно Ісус!

І всі в класі засміялися й зааплодували йому, від чого він відчув себе переможним, засоромленим і переляканим. Пізніше, коли всі, штовхаючись, наввипередки рвонули з цокольного приміщення церкви на вулицю, він затримався на місці, роздивляючись безсенсову чорно-білу мазанину, яку сестра Беатриса залишила на пюпітрі. Він ненавидів цю картинку. Всі вони, як і він, прикидалися, навіть сама сестра. Велике ошуканство, ось що це було.

— Лайно-вогонь, пекельні муки, — прошепотів він собі під ніс, а коли вже відвертався, щоби йти звідти, краєчком ока він побачив Ісуса, печального і мудрого. Він розвернувся назад, з серцем, застряглим у горлі. Усе раптом вскочило на свої місця, і Джекі вирячився на картинку з боязким зачудуванням, неспроможний повірити, як це він її не бачив. Ось очі, ось тінь зигзагом через змучене чоло, ось тонкий ніс, ось жалісливі губи. Дивиться на Джекі Торренса. Те, що було щойно безсенсовою мішанкою, зненацька перетворилося на різку чорно-білу гравюру з ликом Господа Нашого Христа. Боязке здивування стало жахом. Він лаявся перед образом Ісуса. Він буде проклятим. Він опиниться в пеклі разом із грішниками. Цей лик Ісуса був на цій картинці весь час. Весь час.

І зараз, укляклий на осонні, дивлячись на свого сина, як той грається в тіні готелю, він зрозумів, що все це правда. Цей готель воліє запопасти Денні, можливо, й їх усіх, але найперше Денні. Живоплоти рухалися насправді. У двісті сімнадцятому номері мертва жінка, жінка, яка, либонь, є просто привидом і нешкідлива за більшості обставин, але ця сама жінка наразі становить дієву небезпеку. Її, немов якусь злонамірену заводну іграшку, було накручено й запущено в роботу власним розумом Денні… і його розумом. Чи, бува, не Ватсон розповідав йому про якогось чоловіка, котрий одного дня раптом помер від інсульту просто на роук-корті? Чи то Уллман розповідав? Неважливо. На третьому поверсі колись сталося вбивство. Хтозна скільки було давніх скандалів, самогубств, природних смертей? Скільки ще вбивств? Чи никає десь у західному крилі Ґрейді зі своєю сокирою, просто чекаючи, щоб Денні його завів, і отже, він зможе знову вигулькнути з-за дверей?

Те набрякле кільце з синців навкруг шиї Денні.

Ті мерехтливі, напіввидимі