Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

Дубове листя, терези купців, цигани, щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана за кожний зайвий день. Жде ніч — суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, вузли димів, що в'яжуть небо з міста колом. Герої, мужоложники, поети, дійсно, чесноти квіття і на простиралі плями, дні й ночі, хлопців соромливих солодійство, і жарти шулерів, і смутку темні ями. Десь крекче катеринка, довгі світла смуги вирують на обличчях, мов павині пера, а людська доля в дзьобику кривім папуги колишеться шматком дешевого паперу: кохання, подорож, розлука, слава, успіх — за двадцять сотиків[86] купити можна щастя. Сплітається і розплітається дня усміх, папуга, пісня й сонця золоте причастя. Неждані зустрічі. Оркестри грають в парках. Проходять сім’ї чесні й на дітей багаті. Злий вітер, що натхненням людську розпач шарпав, вже тихне. Карт букети і хмаринок лети. Тінь долі крил. Крихка тростина й квіття жертви. І в цифри ловим струм натхнення, дивну чудність найменших справ вдягаєм в правди стислі й вперті, хоч непомильна лиш одна екстази мудрість. 20 травня 1936 Весна
Тече весна, й бадьорі сажотруси, мов щиглі, на дахах, імла зелена. Дівчина, що кохає полісмена, співа на площі, де їй серце вкрав, а капельмейстер кучерявих авт тримає в білих рукавичках кусень сонця. Тече весна, й балончики зелені, немов букети перших мрій хлоп’ячих, колишуться й виплигують із жмені хлопчини, що за ними тихо плаче. Бояться діти чорних сажотрусів, за ґудзики тримаються завзято, і день зелені тіні в серце трусить, і клоняться йому кущі півоній в червоних латах. Не іскри пелехаті і не квіти з рожевих пін, розхлюпаних ногою, метелики, мов пил, спливають роєм в калюжі сонця, де купають крила, аж сажа золота усіх прикрила. Від них, як від веселки іскор, світить зелений кіш весни. За десять сотиків рябий балончик, мов юна мрія, смілий і яскравий, втекти забаг із щиглями на сонце, крилату мудрість вітру барвно славить. Дівчèна з оберемком мокрих рож співає, мов зозуля, тужно й палко, й над каруселями летючих площ, мов синє срібло, полісменська палка. Вербель[87]
Ось бубон ранку — кругле сонце