Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

переходить через певне місце, а потім зникає і більш не з’являється на екрані, він запідозрить, чи не сталося чогось — можливо, постоялець упав непритомний — і пошле когось перевірити це припущення. Коли перевіряльник не побачить нікого, то стане очевидно, що зникла людина увійшла у двері невидимого номера, й подія перейде у сферу інтимних стосунків між двома постояльцями.

Але Ігор не збирається зупинятися. Він іде по коридору з найприроднішим у світі виглядом і в ту мить, коли звертає, щоб увійти до ліфтового холу, просовує сріблястого конверта під двері номера — що, певно, є номером-люкс, — розташованого в кутку.

Цей рух він робить за якусь частку секунди; навіть якби комусь унизу спало на думку стежити за його рухами, він би не помітив нічого. А значно пізніше, коли вони переглядатимуть кадри відеозйомок, намагаючись знайти винного в тому, що сталося, то матимуть великі труднощі з визначенням точного моменту смерті. Постояльця в той час могло не бути в номері, й отже, він відкрив конверт лише тоді, коли повернувся з тієї або тієї вечірки. А могло бути й так, що він відкрив конверт відразу, проте речовина, захована в ньому, подіяла не негайно. Протягом цього часу в тому місці могли проходити багато людей, тож усі вони підпадуть під підозру, а коли лиха доля пройти тим самим маршрутом випаде комусь не дуже добре вдягненому — або комусь із тих, хто заробляє собі на життя не зовсім дозволеною діяльністю, такою як масаж, проституція, торгівля наркотиками, — таку людину негайно заарештують і допитають. А ймовірність того, що під час кінофестивалю індивід із такими характеристиками з’явиться на екрані монітора відеокамер стеження, дуже велика.

Ігор усвідомлює, що існує небезпека, яку він іще не розглянув: хтось бачив його, коли він убив жінку на пляжі. Після виконання деяких бюрократичних формальностей таку людину попросять переглянути кадри відеозйомки. Але він оселився в готелі по фальшивому паспорту й під вигаданим ім’ям, причому на фотографії в паспорті зображений чоловік в окулярах і з вусами (у готелі нікому навіть не спало на думку поцікавитися, чому на тій фотографії він не схожий на себе, а якби хтось його про це й запитав, то він би пояснив, що зголив вуса й не носить окулярів, бо користується тепер контактними лінзами).

Припустімо, тутешня поліція виявиться метикуватішою, ніж будь-яка інша поліція світу, й дійде висновку, що один чоловік, який оселився в цьому готелі, вирішив чинити перешкоди успішному проведенню кінофестивалю, й у такому разі вони прийдуть сюди і стануть чекати його повернення, щоб поставити йому кілька запитань. Проте Ігор знає, що він востаннє проходить коридорами «Мартінеса».

Вони увійдуть у його номер. Побачать там порожню валізу, на якій не знайдуть жодного відбитка пальців. Потім підуть до ванної і подумають: «Такий багатий чоловік, а пере свій одяг у зливальниці готелю! Невже він шкодує грошей, щоб віддати його до пральні?»

Котрийсь із поліціянтів простягне руку, щоб узяти те, на чому могли залишитися сліди ДНК, відбитки пальців, волосинки — тобто речі, які можуть допомогти розслідуванню. І скрикне від болю: його пальці будуть обпалені сірчаною кислотою, яка на той час просочить усе, що він тут залишив. А забрав він із собою лише свій фальшивий паспорт, кредитні картки та готівкові гроші — розіпхав усе це по кишенях свого смокінга, де лежала й маленька «беретта», зброя, яку знавці зневажають. Ігор любив подорожувати легко, він ніколи не брав із собою багато речей. Навіть вирушаючи до Канна, виконувати свою складну місію, узяв із собою лише матеріал, легкий для перевезення. Він ніколи не розумів, чому деякі люди тягають величезні валізи навіть у тих випадках, коли збираються прожити поза домом лише день або два.

Він не знає, хто відкриє конверт, та це його й не цікавить: вибір робитиме не він, а Янгол Смерті. Багато чого може відбутися за цей час — а може й не відбутися нічого.

Постоялець може зателефонувати до приймальні, повідомити, що йому підсунули конверт, призначений не для нього, й попросити, щоб хтось прийшов забрати його. Або вкинути його до сміттєвого кошика, припустивши, що в конверті ще одне люб’язне послання від адміністрації готелю, де постояльця запитують, чи він усім задоволений; але постояльцеві немає коли читати цього пустого листа, він має інші матеріали для читання і готується йти на якусь гала-вечерю. Якщо ж він чекає свою даму, яка може з’явитися будь-якої хвилини, то покладе конверта в кишеню, переконаний у тому, що це позитивна відповідь від жінки, яку він намагався звабити протягом другої половини дня. У тому номері може також жити подружжя; оскільки ані він, ані вона не знатимуть, кому адресоване загадкове слово «Тобі», то обоє погодяться, що ліпше буде не підозрювати одне одного, й викинуть загадковий конверт крізь вікно.

Якщо ж, попри всі ці можливості, Янгол Смерті вирішить доторкнутися своїми крильми до обличчя приреченого, тоді він (або вона) вирішать надірвати конверт і подивитись, щó там усередині.

А те, що лежить усередині загадкового конверта, Ігорю вдалося роздобути з великими труднощами.

Для цього йому довелося звернутися до своїх давніх «друзів і колег». Колись саме вони позичили йому чималу суму грошей, щоб він міг заснувати власну компанію, і були вельми невдоволені, коли довідалися, що він вирішив розплатитися з ними якомога швидше і повністю, бо хотіли повернути свої гроші тоді, коли це буде зручно їм — бо їх дуже влаштовувала можливість через абсолютно легальний бізнес інвестувати в російську фінансову систему гроші, походження яких було б їм дуже важко пояснити.

Та хоч їхні стосунки тоді й зіпсувалися і протягом певного часу вони навіть не розмовляли, зрештою Ігор поновив контакти з ними. Щоразу, коли вони просили його про якусь послугу — наприклад, улаштувати дочку в університет або роздобути кілька квитків на концерт, який його колишні «клієнти» хотіли послухати, — Ігор готовий був зрушити гори, аби догодити їм. Зрештою, вони були єдиними, хто повірив у його мрії, незалежно від тих мотивів, які їх