Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

їх боротьби зі мною. їм треба за всяку ціну погубити мою справу. Вороги бояться не тільки конкуренції. їх лякає те, що це перший крок до об’єднання кінопрацівників у їх боротьбі з підприємцями. їх лякає і те нове прагнення в моїй творчості, про яке вони вже знають, — викривати соціальні болячки нашого ладу. Ось чому вони так люто ополчилися проти мене. Спочатку вони хотіли знищити мене, розорити ще до того, як перша картина побачить світ. Це майже вдалося їм, але мене підтримали товариші по роботі. Разом з тим вороги весь час зводили наклепи на мене. І ось тепер вирішили завдати нового підступного удару: найбезсоромнішим наклепом посварити нас, розлучити нас із вами, роздавити морально, заподіяти психічну травму і цим вивести з ладу двох головних дійових осіб фільму — вас і мене. І фільм, розраховували вони, не буде закінчений, якби навіть у мене вистачило грошей. І чим гостріше ви сприйматимете удар, тим швидше вони досягнуть мети, тим більше торжествуватимуть. Невже ми дамо їм таке задоволення? Пережити це, звичайно, нелегко. Мені самому здається, що за кілька годин я постарішав на двадцять років. Але я взяв себе в руки і сьогодні начебто грав навіть краще, ніж звичайно, хоча знав про газетні статті ще вчора і носив цей тягар у грудях. І ще одне. Від закінчення фільму залежить доля не тільки нас із вами, але й товаришів по роботі, готових відмовитися навіть од заробітку, аби тільки врятувати справу. Громадські організації допомагають нам. Невже ж у нас невистачить сил, і ми відступимо? Невже саме тепер ви покинете мене і візьмете назад своє слово? Доля фільму, доля всього підприємства у ваших руках.

Еллен уже не плакала. Але обличчя її виражало страждання. Вона вагалася. Престо з хвилюванням стежив за нею, чекаючи відповіді. Нарешті, вона сказала:

— Мені дуже важко, але я постараюся закінчити картину.

— І стати моєю дружиною? — швидко запитав Престо.

— На це запитання зараз відповісти ще важче… Не квапте мене, Престо. Дайте мені подумати.

— Добре. Я почекаю. Робота над фільмом заспокоїть вас, і тоді ми займемося своїми особистими справами. Правда ж?

І, заспокоєний, певний, що все закінчиться благополучно, він поцілував її руку.

ТРІУМФ

Оголошення про майбутнє одруження міс Еллен Кей з містером Антоніо Престо зробили свою справу. Газетна кампанія наклепів та інсинуацій ущухла. Але сліди її залишилися. Престо бачив, як глибоко страждає Еллен. Граючи роль героїні, вона збирала всі свої сили, щоб зосередитись, але її увага, мабуть, роздвоювалася. Деякі кадри доводилось перезнімати, чого не бувало з самого початку постановки фільму. На щастя, кінець сценарію був сповнений трагічних переживань героя і героїні. Престо і Еллен могли вкладати у виконання свої особисті глибокі переживання. І деякі сцени проходили з приголомшуючою силою життєвої правди. Навіть Гофман, — людина, звикла до всього, — відчував незвичайне хвилювання і нервове тремтіння в руці, якою він крутив ручку кіноапарата. Гра Еллен час від часу піднімалася до рівня справжньої геніальності. Після закінчення зйомки таких сцен в ательє наставала незвичайна тиша. Всі були зворушені і приголомшені виконанням. На очах жінок і навіть чоловіків блищали сльози. Одного разу рудий, кремезний шотландець-тесляр, який сам немало пережив у житті, несподівано шумно захлюпав носом, і по його білому з ластовинням обличчю покотилися, мов горох, сльози. Це здивувало і засоромило його самого. Ніколи в житті він не плакав над власним нещастям, а тут не витримав. Але хіба мільйони таких самих простих людей не переживали чогось подібного? Гофман більше не сумнівався, що це буде один із тих світових фільмів, які скрізь і завжди зворушують серця і викликають сльози. «Можливо, Престо і правий, обравши цей новий шлях», думав Гофман.

А Престо, закінчивши зйомку, з головою поринав у господарські справи. Тепер йому допомагали комітет і правління офіціально відкритого кооперативного товариства. Справу, яку він розпочав, підхопили інші. Це спочатку трохи бентежило Престо, іноді викликало й незадоволення: він уже не міг більше сам один вирішувати долю підприємства, йому нелегко було освоїтися з новим станом речей, але відступати пізно — іншого виходу не було.

Незабаром вияснилося, що відмова колективу од частини заробітної плати ще не рятує становища. Грошей, як і раніш, невистачало. Комітет і правління звернулися до професійних організацій та організацій народного фронту. Підприємство набирало, на невдоволення Гофмана, дедалі ширшого громадського характеру, ставало все більш «лівим», усе більш «червоним». І боротьба загострювалась. Газети писали про фінансовий крах престовського підприємства, потім про те, що його захопили «жидо-масони», ліберали, комуністи, що Престо «продався червоним» і став іграшкою в їх руках. Про фільм писали найнеймовірніші вигадки. Запевняли, що він потрясає всі основи політики і моралі, цивілізації та релігії і мало не загрожує самому існуванню Штатів. Збиралися голоси, які вимагали заборони фільму.

На довершення неприємностей Еллен явно уникала Престо. Вони бачилися тільки в студії. Під різними приводами Еллен відмовлялася повертатись додому з Престо в одному автомобілі, дома зараз же замикалась у своїй кімнаті.

В таких умовах доводилося працювати і закінчувати фільм. І все ж він був закінчений.

Почалося демонстрування фільму на екранах престовських кінотеатрів. Успіх перевершив усі сподівання. Публіка валом валила. Гра нового Престо викликала такий сміх, якому міг би позаздрити і потвора Престо. Але в цьому сміху було щось нове. Це був уже не тваринний, фізіологічний сміх, його скоріше можна було назвати сміхом крізь сльози.

Особливе враження справили на глядачів сцени, в яких брала участь нікому не відома артистка Еллен Кей. Глядачі, які заповнили зал, відчули незвичайну простоту і щирість гри Еллен. І тому захопленню публіки не було меж. Одна літня жінка з великими червоними руками, дивлячись, як управляється Еллен з білизною, голосно вигукнула:

— Одразу видно, що ця артистка вміє прати! І звідки вони таку викопали? Бач, як орудує!

В її устах це була