Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

Це здивувало її. Досі вона ні від кого не одержувала листів, а тут одразу декілька. Поздоровні? Але ж це не могло бути так швидко…

Еллен розірвала перший конверт. Там лежала складена в кілька разів газетна вирізка. Еллен почала читати і раптом відчула, що їй невистачає повітря.

Це була стаття про Престо і про неї.

«Всесвітньовідомий колись кіноартист, — говорилось у статті, — який зробив кар’єру не стільки сумнівним талантом, скільки своєю виключною потворністю, ніколи не відзначався моральністю. Газета має цілком певні відомості про брудні оргії, які влаштовував цей огидний карлик-потвора у своїй віллі, його моральна потворність уже тоді перевершувала безмірну фізичну потворність…»

Далі згадувалась темна історія з міс Люкс, до мільйонів якої добирався спритний пройдисвіт без честі і совісті.

«Тільки виключна добрість міс Люкс врятувала його від довічного тюремного ув’язнення, — було сказано в статті, — а може, й від електричного крісла, давно вже цілком заслуженого цією аморальною особою, цим чудовиськом розпусти…

Його злочини вже не вміщалися в карликовому, потворному тілі. Підозрілі «вчені», які застосовують недозволені законом методи лікування, перетворили маленького карлика-потвору на великого негідника. Пропорційно зросли і його злочинні витівки. «Новий Престо» вже не задовольняється таємними злочинами. Розпутний до самих кісток, він кидає відкритий виклик моралі, громадській думці, знущаючись над нашими добрими американськими звичаями. Він топче їх ногами, зневажає найсвятіші почуття, ганьбить нашу країну.

Він знайшов десь дівчину, — хай усі знають її ім’я: якусь Еллен Кей, — мабуть, таку ж розпутну, як і він сам, або ж дурку, яка в галузі моралі не вміє відрізнити праву руку од лівої. Незаконна дочка сторожа Ієллоустонського парку, мабуть, поласилася на міфічні мільйони Антоніо Престо. Надруковані фотографії — Еллен Кей біля відчиненого вікна, із шваброю в руці, і Престо біля того самого будинку — не залишають сумніву в правдоподібності всієї цієї історії. І ось Престо відкрито поселяє її в своєму будинку. Він…»

Але далі Еллен не могла читати. її реакція була більш бурхлива і гостра, ніж у Тоніо. Еллен схопилася з крісла і, немов перенесена вихром, уже стояла перед Престо, влетівши в його кабінет без попередження.

Глянувши на Еллен, Престо зрозумів, що вона знає все. Цього треба було сподіватися. Рано чи пізно вона дізналася б…

— Нашому весіллю не бути, і я зараз же виїжджаю од вас! — вигукнула вона, майже з гнівом дивлячись на Тоніо,

Престо підвівся і стояв мовчки. Він розумів, що треба дати вилитися цьому вибуху обурення.

— Ви обманули мене! Не любов примусила вас освідчитися мені. Вами керували найблагородніші рицарські почуття. Я розумію це і дякую вам. Але не можу прийняти цієї жертви. Ви тільки пожаліли мене, а я… я повірила у вашу любов…

Голос дівчини уривався, ноги не тримали її. У відчаї вона майже впала в крісло і, закривши обличчя руками, заридала, як ридають глибоко і незаслужено ображені діти.

Престо дивився на неї з глибоким сумом, але все ще мовчав. Нехай облегшиться сльозами. І тільки тоді, коли ридання її почали затихати, Престо подав їй склянку води.

— Випийте і заспокойтесь, — сказав він ніжно, але разом з тим строго, мов дитині, якою вона по своїй натурі й була.

Зуби цокотіли об склянку, вода проливалася на килим, але Еллен надпила трохи і заспокоїлася. Тоді Престо сказав:

— Ви глибоко образили мене, міс Еллен!

Тоніо досяг мети: вона думала, що Престо виправдуватиметься, захищатиметься, а він сам перейшов у наступ, обвинувачував її. Ця несподіванка примусила її зосередитися. Тепер Еллен могла слухати і розуміти, що їй кажуть.

— Я? Вас? — запитала здивовано дівчина і перестала навіть плакати. Вона тільки схлипувала.

— Так, ви мене глибоко образили, — повторив Престо.

Він витяг із верхньої бокової кишені шовкову синю хустку з білими горошинками і витер їй очі. Ця вільність теж вразила її, і Еллен не знала, як на неї відповісти. А Престо вів далі:

— Не будемо більше плакати. Сльози не допоможуть. Поговорімо серйозно. Ви образили мене тим, що усумнилися в моєму коханні до вас. Я не той жахливий злочинець, яким зображають мене газети, але й не такий уже рицар, як ви собі уявляєте. Я гаряче сприймаю всяку несправедливість, але, запевняю вас, не поспішав би освідчуватись першій-ліпшій скривдженій, хоча б навіть сам був якоюсь мірою винен у цій кривді. Признаюсь, якби не було цих огидних статей, я освідчився б вам не сьогодні, а завтра, можливо післязавтра. Але я зробив би це. Газети тільки дали поштовх, змусили мене самого зрозуміти гостріше і глибше, як я вас кохаю, наскільки дорогі мені ваші інтереси і ваша честь. Зрозумійте, якщо ви тепер навіть пішли б з мого дому, це нічого вже не змінило б. Ваша репутація однаково була б заплямована. Чи можу я допустити це, кохаючи вас? Якби ви пішли, то це тільки підлило б масла в огонь, викликало б нову хвилю брудних наклепів і стало б великим доказом правоти ворогів, а моєї провинності. Ні, на удар цих безчесних і безсовісних людей, які не пощадили навіть вас, не спинилися перед втручанням в особисте життя, образили честь дівчини, можна було відповісти тільки таким ударом, яким відповідаємо ми. Наше одруження одразу виб’є зброю з їх рук, заткне їм рота, і кампанія наклепів припиниться. Ось чому я й поспішав не тільки з освідченням, але й з широкою огласкою, яка так здивувала вас. Ви все зрозумієте, — говорив Престо, передихнувши, — коли подумаєте про причини, що викликали всю цю мерзенну газетну кампанію. Адже це тільки одне кільце в ланцюгу