Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

помітив, що тут діється щось незвичайне. У приміщенні було повно людей: усі робітники, декоратори, артисти зібралися тут. Прийшли навіть ті, хто не брав участі в зйомці епізоду. Декорації відсунуті, височів тільки пульт управління, з якого режисер дає свої накази. Настрій у всіх був піднесений. Обличчя пожвавлені і схвильовані. Всі немовби чогось чекали.

З натовпу вийшов один із статистів і голосно сказав:

— Увесь колектив знає про ті труднощі, які переживає наше кінопідприємство. Робітники, службовці, кіноартисти занепокоєні цим. На жаль, містер Престо не обговорив разом з нами питання про становище, яке створилося. Ми б хотіли послухати його сьогодні.

Тоніо Престо не міг не визнати, що цей докір має підстави. Він звик працювати самостійно і поводився не як голова кооперативного підприємства, а як директор фірми, йому здавалося, що коли співробітники беруть участь у дивідендах, то більш нічого й не треба. Престо відкрито визнав помилку, пояснивши її своєю недосвідченістю в громадських справах.

Потім статист-делегат сказав, що на мітингу всіх працівників підприємства було прийнято таку резолюцію: до закінчення картини всі без винятку одержуватимуть заробітну плату в половинному розмірі, а якщо треба буде, то й менше.

Це для Престо було великим полегшенням, і він почав дякувати, але з рядів, які стояли перед ним, почулися крики: «Нема за що!.. Спільна справа!.. Спільні інтереси!.. Краще половина заробітної плати, ніж безробіття!»

«Знову невлад!» з досадою на себе подумав Престо.

Потім організували короткий мітинг, на якому обрали комітет для керівництва підприємством. А головою члени комітету обрали Престо.

Кінопідприємство Престо ставало на нові рейки, змінювало свій характер.

Гофман хмурився і тримався осторонь. Йому пропонували ввійти до складу ревізійної комісії, але він відмовився.

Покінчивши з усім цим, робітники взялися за роботу з таким завзяттям, немовби йшли на штурм.

Поки вони наводили в павільйоні порядок, порушений мітингом, Гофман одвів Престо вбік і сказав занепокоєно:

— Я хотів вас попередити про нову серйозну неприємність, яка стосується особисто вас і…

— Ви говорите про нову кампанію, яку підняли вечірні газети?

— Я маю на увазі і статті, надруковані сьогодні вранці. Вони дійшли до ще більшого безстидства…

— До речі, я й забув сповістити своїх товаришів по роботі про одну новину! — вигукнув Престо, немовби забувши про газети, і попрямував до Еллен.

Гофман нічого не розумів. Йому здавалося дивним, що Престо надав так мало значення новій газетній кампанії і, замість того, щоб обговорити це питання разом з ним, біжить сповіщати про якусь новину.

А Престо, підійшовши до Еллен і взявши її за руку, голосно сказав:

— Алло! Припиніть на хвилину роботу!

Настала очікувальна тиша.

— Я забув, дорогі товариші, поділитися з вами своєю радістю. Міс Еллен Кей зробила мені честь, погодившись стати моєю дружиною.

Еллен засоромилась і подумала:

«Ну навіщо він так широко оголошує про наші заручини! Наче поспішає весь світ повідомити про це».

Почулися привітальні вигуки і дружні аплодисменти. Всі кинулися поздоровляти Престо і Еллен. У Тоніо, немов у президента на традиційному прийомі в Білому домі, від рукостискань навіть рука заболіла.

Артистки, увагу яких давно вже привертав флердоранж Еллен, оточили її щільним колом. Спостережлива Еллен звернула увагу на те, що деякі артистки дивилися на неї немов із співчуттям, у декого в очах світилися приховані посмішки, а в посмішках — образлива двозначність.

«Чому вони так дивляться на мене? — думала вона, відчуваючи збентеження і тривогу. — Може, в них говорить прихована заздрість», заспокоїла себе Еллен.

Декорації були поставлені на місце, зйомка почалася. Ніколи ще артисти не грали з таким піднесенням. Сам Престо і Еллен перевершили себе.

Гофман крутив ручку, відчуваючи незвичайне хвилювання. Якщо фільм до кінця піде на такій художній висоті, то це буде світовий шедевр і Гофман дістане свою частину слави. Переможців не судять.

— Баста! — крикнув Престо, коли апарат перестав тріскотіти. — Ми сьогодні, здається, добре попрацювали. Жодного кадру не довелося перезнімати.

НЕСПОДІВАНИЙ УДАР

Повернувшись із кіностудії, Еллен пройшла в свою кімнату. Вона стомилася від роботи і переживань сьогоднішнього дня. їй захотілося розібратись у всьому, що сталося. Еллен обережно поставила гілочки флердоранжа у вазочку, доторкнулась губами до білих ароматних квіток і сіла у глибоке крісло.

Чи не дивне життя? Наче забавний кінофільм «з несподіваними сюжетними поворотами», як каже Престо. Спокійні видові кадри Ізумрудного озера. Тиша, яку потрушує тільки далекий шум гейзерів, одноманітний ритм цього безперервного шуму відзначає біг днів, тижнів, місяців, схожих один на одного…

І раптом немов збожеволілий механік несамовито почав крутити ручку проекційного кіноапарата…

Подорож, мелькання станцій, міст, нові враження, нові люди… Вілла Престо… І ось вона, простушка Еллен Кей — кіноартистка, а Тоніо Престо — її наречений.

Їй радісно і трохи страшно. Як дивно дивилися на неї в студії кіноартистки! Невже вони такі заздрісні? І нехай заздрять! Еллен сповнюється почуттям гордості. Вона перемогла цих виряджених ляльок! Шкода тільки, що у Тоніо стільки неприємностей і прикростей. Чому люди такі злі? Що їм зробив Тоніо?

Але це мине. Усе влаштується. І вона буде щаслива з Тоніо. У них будуть діти. Без дітей життя не повне. Якщо народиться хлопчик, вона назве його Тоніо. Якщо дівчинка…

Еллен повертає голову, немовби шукаючи відповіді, бачить біля крісла столик