Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

Навчи нас, щоб і ми змогли такими бути". Сісазав їм святий: "Повірте мені, брати, що не чари ані що инше робило мене хоробрим у раті, лише одна допомога чесного хреста Христового. Ним же коли я озброївся, ніхто не міг проти лиця мого стати: сила Божа, яка в знаменні хресному діє, усіх ворогів перемагає". Коли почули те воїни, припали до ніг єпископа святого Никона, кажучи: "Помилуй нас, святче Божий, і візьми нас із собою, щоб так, як в битві визволив ти нас від супротивних, так і нині з тобою щоб ми були учасниками Небесного Царства". І зразу, покинувши жінок, і дітей, і братів, і доми свої, воїни ті пішли за Ниісоном святим, було ж їх числом дев'ять. Сівши з ними і з иншими своїми учнями в корабель, Никон преподобний відплив із краю Сицилійського і пристав до височезної гори Тавроменійської. Вийшовши на суходіл і немалу відстань перейшовши, натрапили на ріку, яка Асінос називалася. При ній же знайшли якусь лазню стару велику кам'яну, яка на пустельному місці, що Гиґія називалося, стояла, й оселилися там: бачили-бо місце безмовне і гарне і землю, добру для обробляння. Влаштувавши вертогради і всіляких плодоносних дерев насадивши, жили там. Преподобний єпископ Никон охрестив дев'ятьох тих мужів, які були йому колись у воїнстві друзями, і в чернечий чин постриг їх.

Досить же років минуло, але гоніння на християн не закінчилося. Сповіщено було ігемонові сицилійському Квинтіяну, що є мужі якісь, які при ріці Асинос живуть, Бога небесного вшановують і мають собі за учителя Никона-єпископа. "Нашим же законам не підкоряються, не хочуть шанувати богів наших", — казали. Те чувши, ігемон гніву і люті сповнився і зразу послав спіру воїнів взяти всіх і привести до нього на допит. Досягнувши того місця, вони питали: "Де є Никон і друзі його, які законам царським не підкоряються ані богів не шанують?" Відповів їм Никон святий: "Добре прийшли, діти мої, добре прийшли. Владика-бо мій Христос мене і моїх через вас прикликає". Брати ж вдалися до молитви, просили Бога, щоб укріпив їх на подвиг благодаттю своєю. Але воїни примушували їх до швидкої подорожі, тому закінчили молитву і йшли до ігемона. Вели їх воїни, як овець на заріз. Утверджував їх на шляху блаженний отець наш Никон, кажучи: "Мужні будьте, брати мої, і безстрашні будьте перед мучителем, ось-бо закінчується шлях наш і відчиняються перед нами двері небесні. Станьмо міцно проти люті катівської за віру Христову, говорімо сміливо перед лицем його, послухаймо голоса Доброго Пастиря нашого, який говорить: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж не можуть вбити". Коли стали святі перед ігемоном на нечестивому судищі, поглянув на них люто кат, почав говорити: "То ви всі звернули на суєтну і безумну надію, куди звабив вас волхв той Никон. Не шануєте богів безсмертних ані їхнім законам не скоряєтеся?" Святі ж, наче єдиними устами, відповідали, кажучи: "Ми є християнами і ніколи не покинемо нашої віри. Надію ж нашу не покладаємо на суєтне, але на Господа Бога, який небо, і землю, і море, і все, що в них, створив. Боги-бо твої є німими і глухими — каміння бездушне, діло рук людських, на них же нехай будуть подібні всі, що покладаються на них". Зрозумів же ігемон незмінну і міцну святих віру і сказав: "Якщо не звелю скоро їх убити, більше людей у свій зваблять блуд". І так спочатку оголених і простягнених звелів жилами воловими нещадно бити довго, тоді всіх [крім Никона святого] мечем потяти при тій лазні, у якій же при ріці жили, — і ведені були туди на страту святі мученики. Схиляючи під меч чесні свої голови, говорили: "У руки Твої, Господи, передаємо душі наші, бо заради Тебе умертвлюємося цілий день, маємо себе за овець жертовних". І потяті були преподобні учні святого Никона — більше ж самого Христа, числом сто дев'ятдесят і дев'ять. Тіла ж їхні, наказом катовим, у лазню ту, вельми розжарену, на спалення вкинули. А щодо преподобного Никона, якого в путах тримали, думав ігемон, якою лютішою стратити його смертю. Явився ж тої ночі святому у в'язниці ангел Божий уві сні, кажучи: "Мужайся в Бозі, Никоне, воїне Христовий, і веселися, бо прийняв Христос Бог наш жертву ста дев'ятдесяти дев'яти учнів твоїх у пахощах благоухання, і увійшли до Світлиці, у якій Жених Небесний спочиває". Коли ангел сказав це, побачив перед собою Никон святий діву пресвітлу, яка понад сонячне проміння сяяла, її ж одяг був із золота і сапфіру, у руках своїх мала лева білого, наче сніг. Стояла діва та в полі при ріці, що Псимиф називалася, зі східного боку. Із заходу ж стояли два мужі великі вельми, їхні ж голови сягали небес, — мали в руках своїх списи вогненні. І розмовляли з дівою, що явилася, кажучи: "Чому нічого не робимо сьогодні, послані від Царя Небесного на боротьбу проти Квинтіяна: ось чекаємо його, а він не приходить". Тоді возвала до них світлоносна та діва, кажучи: "Вчора з числа рабів Христових сто дев'ятдесят дев'ять мужів убив Квинтіян, ще ж і на учителя їхнього Никона, який всі підступи ворожі справді переміг, гірше той кат вигадує. Скоро-бо прийде він на те місце, на яке проти нього ви послані". Те мовивши, пустила до них із рук своїх лева, якого мала, і сказала: "Візьміть і цього, він вам на ката допоможе". Після видіння того збудився зо сну преподобний Никон-єпископ і вельми втішився. Хвалячи і славлячи Бога, розповів усе, що бачив, отрокові своєму, який був при ньому, на ім'я Херомен, що служив йому і написав після того житіє його і страждання. Розповідаючи про бачене отрокові, святий пророкував люту смерть Квинтіянові, яка мала швидко настати. Коли настав ранок, звелів Квинтіян-ігемон поставити перед судищем своїм Никона святого і сказав до нього: "Хто ти і звідки? І якої ти віри, що чарівною премудрістю стільком чоловікам смерть виклопотав? І ось ти через безумство своє позбавляєшся краси сонця і вроди місяця". Відповів йому святий Никон, кажучи: "О виконавче всілякої неправди, хто я є і