Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

якої віри, не лише вже сказав тобі, але з инших уст вже про мене ти чув, а найбільше з уст багатьох святих, яких вчора, своїм нечестям осліплений, убив. Нині ж знову відкрито довідайся від мене, що християнин я міцний і постійний, маю надію свою, утверджену в Возі, який створив небо і землю. Він тебе нестерпним передасть мукам за нелюдське твоє катування і богомерзенне нечестя". На ці слова заричав кат, як лев, звелів оголеного святого, до чотирьох колів за руки і ноги прив'язаного і простягненого, повісити і зі споду вогнем пекти. Так мучили святого, а він, наче на квітуючому полі, на вогняному вугіллі спочивав, співаючи і говорячи: "Ти твердиня моя, Господи, і пристань моя, рятуєш мене від ворогів моїх гнівливих". І казали слуги до ката: "Владико-ігемоне, знеміг уже вогонь, смалячи й обпалюючи цього, проте не торкається його мука". Знявши-бо з катівні Никона святого, звелів ігемон прив'язати його до коней диких, щоб, волочачи, роздерли його. І скоро святого до коней прив'язали, простягнув він правицю свою, на коней кладучи хресне знамення, — і зразу коні дикість свою в овечу покірність змінили: стояли непорушно, наче вудилами і вуздечкою стягнені, й анітрохи не сходили з місця, хоч і вельми слуги їх били. Те бачивши, кат розгнівався на коней і звелів мечем перетяти жили на їхніх ногах. Коні ж, Божим велінням, як же колись Валаамова ослиця, людський голос прийнявши, возвали, кажучи: "Бог наш на небі і на землі, все, що захотів створив, і ми задля святого Никона убиті нині". Тоді ігемон звелів мученика, залізними оковами зв'язаного, з високої гори скинути у яр глибочезний. Але коли й це зробили, залишився неушкодженим мученик: ангел Божий скиненого підхопив, із пут звільнив і з провалля яру вивів — і став знову святий на видовищі перед катом живий і здоровий. Його ж бачивши, ігумен вжахнувся. Тоді сказав до нього: "О наскільки велике богів наших щодо тебе провидіння, о Никоне! Чи не бачиш, як піклуються про тебе і не хочуть згубити тіла твого? Нині-бо, пізнавши їхню доброту, принеси їм жертви і другом їхнім будь". Відповів святий: "Анатема тобі і богам твоїм, і всім, що покладаються на них". І звелів ігемон камінням святому лице розбити, і язик його, кліщами витягнувши, відтяти, і, вивівши на місце, де жив з учнями своїми, що Ґиґія називалося, відтяти йому там голову. І потятий був святий священомученик Никон при ріці Асинос під деревом певговим, за царювання Деція. Тіло ж його святе покинули без поховання на поїдання звірам і птахам.

Квинтіян-ігемон того ж дня, в який засудив Никона святого на страту, пішов до Панормського града, аби взяти собі маєток святої мучениці Агафії, її ж недавно перед тим замучив. Коли переїжджав через вищеназвану ріку, яка Псимиф називалася, коні, що з ним на паромі були, раптом сказилися й кинулися на нього. Один-бо зубами за лице його вкусив і сказив його. Другий же потоптав його ногами, і доти бив, допоки в ріку не скинув, — і втопився окаянний, погане своє життя закінчивши погано, за пророцтвом Никона святого.

Коли ж лежало чесне тіло мученика на місці страти непоховане, один пастух овець, духом нечистим одержимий, ходячи там, знайшов те святе тіло і зразу впав лицем своїм: дух-бо нечистий, силою святого прогнаний, кинув пастуха на землю, вийшов з нього з криком сильним, взиваючи: "Горе мені, горе мені, як втечу від лиця Никонового!" Те чудо зцілений пастух овець, пішовши, розповів людям. Довідавшись про те, єпископ града Мисинійського взяв клир свій і пішов — вів його пастух той. Знайшов багатостраждальне тіло священомученика і взяв його. Також і святих учнів його тіла у лазні знайшов цілими, вогнем анітрохи не ушкоджені були. І всіх разом зі святим учителем їхнім Никоном поховав чесно на місці знаменному, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Никона, ігумена Печерського

Коли благоволив Господь насаджену в Русі гілку життя чернечого багатоплідною зробити, привів до садівника досвідченого і працьовитого, що копав землю, цього доброго співробітника швидше від инших — маю на увазі до святого первоначальника Антонія, який у печері подвиг творити почав, преподобного Никона, який, добре проходячи чернечих чеснот ступені, так наслідував у всьому наставника й учителя свого, що достойним виявився поставленим бути від нього провідником, що инших робітників вводить у мислении виноградник постницького подвигу. Скільки іх не приходило, що рівноангельському їхньому життю хотіли бути відповідними, сам преподобний Антоній навчав їх чеснот, преподобному ж Никонові наказував постригати, бо єреєм він був і чорноризцем досвідченим. І було видно тоді Мойсея і Арона в мисленому винограднику, що творили плоди покаяння, достойні перенесення з Єгипту світу цього на обітовану Небесну землю. Бо преподобний Антоній зі святої Атонської гори, наче зі Синайської Мойсей, закон приніс, преподобний же Никон, який діяв від нього, був наче Арон, саном священицтва вшанований. Діяв ж зі всілякою доброю покорою, приймав від діла свого не лише радісне, а й терпів і скорботне мужньо, за все дякуючи Богові. Великої сподобився радости духовної, коли постриг преподобного отця нашого Теодосія, який швидко виявився великим наставником чернечого життя в Русі. Зрадів духом і тоді, коли постриг великородного боярина, блаженного Варлаама, який посідав усе в князя і любий був князю вельми, і блаженного Єфрема-євнуха, але за цих перетерпів водночас і скорботу немалу. Довідавшись про постриг їхній, князь Із'яслав розгнівався вельми на преподобних і звелів зразу одного з них, що насмілився постригти, привести перед себе. Слуги ж скоро прийшли, привели блаженного Никона перед нього. Князь же з гнівом поглянув на святого і сказав йому: "Чи ти постриг боярина і євнуха без веління мого?" Преподобний же Никон мужньо відповідав: "Благодаттю Божою я постриг їх, за велінням небесного Царя Ісуса Христа, який прикликав їх на такий подвиг". Князь же розгнівався більше і мовив: "Тоді або переконай їх у дім свій піти, або ж у заслання пошлю тебе і тих, що з тобою, і печеру вашу розкопати звелю". Блаженний же Никон відповів: "Усе, володарю, як же подобається очам твоїм, вчини, мені ж негоже відвертати воїнів від Небесного Царя". Коли це було, Антоній святий і ті, що з ним, вийшли з печери, хотіли йти в иншу землю, бо князь ще гнівався і докоряв блаженному Никонові.