Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

— Через хвилину. Я бачу, що ось-ось п'ятого закінчать ремонтувати. Дочекаюся і прийду разом із ним.

— Добре, — Возген простяг руку і з почуттям потиснув мою долоню. Потім обернувся до роботів. — Ну, що павучки? Уперед! Виходимо на поверхню.

Усі чотири МРО-51 ожили, піднялися над підлогою і спритно задріботіли на вихід.

Гуркіт пострілів, що луною рознісся по підземеллю, змінив плани.

Стріляли явно біля дальнього шлюзу, що виходив на сміттєзвалище.

— За мною! — наказав відремонтованому роботу і поспішив у той бік.

Возген не маленький і з тими силами, що тепер має, будь-який напад відіб’є. А ось там, де оборону тримав лише Бронек, можуть виникнути проблеми. По-перше, — напад з боку звалища показував, що все інше може бути відволікаючим маневром, а головна мета — склад. По-друге, — бандити вже знали, що на них тут чекає і, якщо полізли знову, то не могли не врахувати колишній досвід. Значить, щось задумали. І по-третє, — бойовий робот, навіть найнавороченіший, лише машина. Що діє згідно програми: вияви ворога, стій, стріляй. Тактика, стратегія та інші хитрощі не для них. Занадто дорогий виріб виходив би, якби на кожного встановлювати потужні процесори, здатні імітувати людський розум.

Тому, перш ніж підніматися нагору, варто було переконатися, що тут усе гаразд.

Угу... Як і слід було очікувати, Бронек стирчав посеред шлюзу, навіть не думаючи ухилятися від куль, що летіли в нього, періодично пострілюючи у бік завалів сміття. Ще й чудово підсвічений зсередини. Шукати вимикачі довго.

Глок у руку.

— Бах! Бах! — два плафони в коридорі розлітаються уламками, і ніч одразу вливається всередину, зрівнюючи шанси.

— Прийняти три метри вліво!

Робот слухняно виконав наказ і тепер його корпус здебільшого прикривала стіна.

— Вогневий сектор дванадцять-три!

Бронек трохи скоригував становище, беручи під приціл все, що знаходилося прямо і правіше.

Годиться. Тепер «павук»

— Забирайся на стелю! Знищувати всі цілі ближче сто метрів.

Малий охоронець спритно видерся нагору і завис метрів за п'ять від входу, практично розпластавшись на стелі.

Чудово. Тепер мій вихід.

Тримаючись стінки, займаю позицію праворуч від входу.

Угу… Звалище не те місце, де на тлі неба можна помітити людські постаті. Особливо якщо противник сам цього не бажає.

Вдягаю ПНО. Так краще... Нехай і в зеленому мареві, але вже можна дещо розгледіти. І це «щось» мені не подобається. Як мінімум, у двох бандитів ручні гранатомети. Проти андроїдів Хантерів, з їхнім захисним силовим полем, зброя практично марна, але у Бронека такого захисту немає. І якщо йому прилетить у корпус кумулятивний заряд, то бойовий шлях робота закінчиться. А в мої плани це не входить.

Дістаю СВД.

Ага, зараз... Або оптика гвинтівки, або прилад нічного бачення. Водночас вони не працюють. А без приладу в прицілі тільки розмиті темні плями. Люди чи купи сміття — не розібрати. Проблема…

Хоча стоп. У мене ж бозна-скільки вже валяється в інвентарі спеціальне зілля.

Дістаю флакон із «Котячим оком», випиваю… Ух, ти! Не скажу, що стало видно, як удень, але ніч суттєво посвітлішала. Як у повні. Тепер повоюємо…

Приклад до плеча.

— Бах!

Один із бандитів, що тримав напоготові «муху», укладається обличчям у землю.

Переводжу приціл.

— Бах!

Отримавши кулю в груди, другий змахує руками, кидає тубус гранатомета і валиться на спину.

— Пшшш… — Бронек когось помітив і послав туди заряд.

А ось цього робити не треба. Ану кинь то з рук…

— Бах! — і бандит, що вирішив підхопити гранатомет товариша, лягає поруч, з кулею в голові.

Схоже, не дійшло.

— Бах! — і ще один сміливець поповнює мій особистий рахунок.

Все. Більше охочих немає. Зрозуміли, що «муха» в руках — рівносильна вироку. Розповзаються на всі боки, ховаючись за сміттям. Охолонули, чи просто чекають команди?

Ну, нехай чекають. Я нікуди не поспішаю. А вже роботам і поготів без різниці.

Зверху і ззаду доноситься віддалене і приглушене відстанню тріскотіння автоматів і кулеметів. Схоже, Возген теж вступив у бій.

Якщо бандити розраховували застати нас зненацька, то вже повинні зрозуміти, що нічого з цього не вийшло, і або кидатися в рішучий штурм, або забиратися геть.

Бандити обрали перше. П'яні вони були чи обкурені, але всі дружно скочили на ноги і кричачи щось незрозуміле, кинулися бігти в наш бік, стріляючи з усієї зброї. Багато… Чоловік сто. Схоже, я вгадав: головний напрямок атаки був тут, а нагорі йшов відволікаючий бій. І, якби ворота шлюзу, як і раніше, захищав лише Бронек, у бандитів були всі шанси на успіх. Особливо з урахуванням гранатометів.