Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

— Щаслива далі нікуди, — зізналася небу і прикрила очі.

Поспілкувавшись ще трохи з Прядачами, чоловік нарешті залишив нас самих. Ну як самих… Навколо все так само велась активна підготовка. 

— Ну і як вам ситуація? Я, до речі, Меріан — Прядач Ілюзій, — відрекомендувався довготелесий рудий хлопець із непропорційно довгими кінцівками та сіруватою шкірою.

Талуанець, як і всі ми, був одягнений у білосніжну туніку, розшиту чорними й червоними символами. Якщо вірити Герольду, це спеціально складені формули для полегшення проходження ритуалу.

— Вперше в ній опиняюся, на жаль, досвідом поділитися не можу, — неважко здогадатися, хто у нас такий дотепний.

— Маргарито, правильно? Він завжди такий? — піднявши голову, Меріан дивно поглянув у бік пірата, на що той загрозливо вискалився.

— Буває ще гірше.

— Мене одного жахають їхні винаходи? Вам теж вішали ці дивні жучки, блокатори? — озвався Прядач Звуку. — Не знаю, як у вас було, але я сам колишній боєць, мене на момент викрадення охороняли дві держави, особисті контрактники та пристойна частка невидимих помічників. Як я взагалі міг тут опинитися?! Про свої спроби вибратися я взагалі мовчу...

— Я була під особистою охороною Ряана Хьорста і, як бачиш, складаю тобі компанію. Наскільки мені стало відомо, ті Жниці були посилені магією, отриманою з заборонених ритуалів. Вони використовували незнайомі, спотворені потоки, що блокують і викривлюють наші резерви. Як зрозуміла, під час викрадення вони просто висмоктали енергію з оточуючих. Не думаю, що хтось міг би встояти. А винаходи... я теж не змогла в них розібратися. Ці принципи далекі від тих, що використовують у нас…

— Ого, сам Хьорст! — вигукнули Ілюзія і Звук одночасно. Їх тільки це зацікавило?!

— Якщо не секрет, ким ти йому доводишся? Не подумай нічого такого, але це ж сам Хьорст — особистість загадкова і... ну ви самі розумієте. Він нікого не бере під особисту охорону.

— Дружина, — поміркувавши, зізналася.

Гадаю, після того мітингу голодних журналістів щось приховувати вже точно не вийде. Та й потреба зникла, все одно ці люди нас знайшли. Якщо чесно, тиша, що настала після моїх слів, потішила мою самооцінку і трохи підняла настрій. Згодна, я теж дуже пишаюся своїм чоловіком.

— От це так... Коли виберемося звідси, ми просто зобов'язані зустрітися всі разом і добряче повеселитися. Було б непогано, якби ти й містера Хьорста запросила...

Я сумно всміхнулася його словам. "Коли" — правильно, саме так і треба думати.

— Обов'язково.

— Що це ви тут обговорюєте? — знову повернувся дворянин.

Цього разу настрій у нього був уже не такий веселий. Сподіваюся, у нього сталося щось неприємне.

— Обговорюємо нещодавній гей-парад на консервативній планеті Крон. Що ви про це думаєте? Ви взагалі на чиєму боці?

Так, коли виберемося, ми точно підемо до бару. Такий друг, як Меріан, просто на вагу золота!

Викрадач подивився на нас дивним поглядом і, подавши знак двом помічникам позаду себе, відступив на крок назад. Двоє молодих чоловіків у синіх халатах обережно наблизилися до нас. Рухаючись проти годинникової стрілки, вони наносили на наші чола, пупи, кисті та щиколотки символи чорною фарбою. Цікаво, що малюнки, зроблені на тканині, миттєво просочувалися на шкіру і, здається, навіть трохи розросталися. Фарба мала надмірно солодкий аромат.

Перевіривши ще раз наші кріплення, блокатори та правильне розміщення ритуальних речей, головний відійшов зі словами:

— Ми більше не можемо його чекати. Якщо він не з'явиться через п'ять хвилин, починаємо самі.

Говорив аристократ злісно і нетерпляче. Від того добродушного психа не залишилося й сліду. Яка він все-таки дивна особистість.

У цей момент настрій зіпсувався у всіх. Храбритися чи жартувати вже ніхто не прагнув. Так завжди буває, коли ситуація з абстрактної перетворюється на нагальну.

— У кого які варіанти? — тихо запитав співак, коли ми знов залишились одні.

У відповідь була тиша. Якби був хоч найменший шанс, кожен уже давно скористався б ним. Впевнена, спроби втекти робили не тільки ми. Як на зло, Раян з самого ранку не виходить на зв'язок. Я знову перестала відчувати наш ментальний зв'язок.

— Ви пам'ятаєте фільм "Червоний крук"?

Довго обмірковувала цю думку. Кілька ночей зважувала всі за і проти, але іншого виходу не знайшла. Я не дозволю нашкодити своїй родині. Чого б мені це не вартувало.

— Старий жахастик про маніяка? Досі іноді мороз по шкірі бере.

— Так. Пам'ятаєте епізод із Леді в білому?

— Там, де... — почав було музикант, але швидко замовк. — Пам'ятаю.

— Ти впевнена? — уточнив Герольд.

— Ти можеш запропонувати інший варіант? — огризнулася, бо мої нерви зрештою не залізні.

Я, може, теж не хотіла ставати епічною рятівницею світів, але варіантів життя, як бачимо, не запропонувало.

— Хороша ідея, Маргарито, але як ти це собі уявляєш? — зосереджено й уважно запитав Меріан і, наскільки міг, нахилився у мою сторону.

Хоча на нас, вважаючи безпечними та переможеними, ніхто не звертав уваги, зайняті своєю суперважливою підготовкою, я все одно намагалася говорити завуальовано, образами й тихо.

— Буде складно, але у нас немає права на помилку. Слухайте...