Читати книгу - "Шазілір. Заборонений день, Олена Гриб"

– З обіду його не бачила. Працює, мабуть. Або пропиває аванс.

Даріан засміявся. Смикнув шнур дзвінка й дочекався, поки прийде адміністратор.

– Коли повернеться мій секретар, передайте йому, щоб скасував усі заплановані на вечір зустрічі. І пошліть когось до Мавка. У розшуку мають бути новини.

– Так, пане Керрейт.

Двері тихо зачинилися.

 – Не думала, що вам знайомий арбалет, – побіжно зауважила Міка. – Хороший постріл.

Губернатор нахмурився, відвів погляд.

– У мене є арбалет, та й усе. Я взагалі не збирався спускати пружину. Хотів налякати його і виграти для вас час. Але… Рука здригнулася.

– Тобто болт цілком міг дістатись мені?

– Правильно. Вам дуже пощастило.

От і все співчуття…

Міка посміхнулась. А чого вона чекала? Що Нелюд почне порошинки з неї здувати? Що гризтиме себе за помилку, яка ледь не позбавила Шазілір архівної доглядачки? Розмріялася!

– Зайдемо в їдальню? – раптом запропонував він зовсім іншим тоном – з нотками азарту і натяком на фамільярність. – Шала хвалив сьогоднішню випічку. Говорив, пекар переборщив із ваніллю, зате тісто – як пух. Адже ви любите ваніль і ненавидите корицю. А ще я знаю, що два роки тому ви врятували мені життя і змусили мене про це забути. То що скажете про булочки?

Кориця та ваніль… Простіше кажучи, минуле.

Ще одна зустріч, що закінчилася кошмаром.

Міка пам’ятала той день.

Вона не забула б його за всього бажання.